Голодні ігри

а

який я встигла помітити, перш ніж підірвала припаси, і третім багаттям Руту спіткали неприємності.

Я ще раз запевнила себе, що вона жива. Чи ні? А не міг гарматний постріл сповістити про її смерть рано-вранці, коли обидва мої вуха ще нічого не чули? Може, її світлина з’явиться сьогодні у вечірньому небі? Ні, я відмовлялася в це вірити. її зникненню могла бути сотня інших пояснень. Вона могла заблукати. Наразитися на зграю хижаків. Або на іншого трибута, наприклад, Трача. Тоді вона була б змушена переховуватися. Що б не трапилося, я була майже на сто відсотків упевнена, що Рута застрягла десь між другим багаттям — і третім, незапа-леним. Щось змусило її затриматися, пересиджуючи на дереві.

І я вирішила з’ясувати, що саме.

Було приємно нарешті щось робити після цілого дня бездіяльності. Я непомітно скрадалася серед дерев, ховаючись у їхній тіні. Я не помітила нічого підозрілого. Жодного сліду боротьби. Я зупинилась на якусь мить, коли раптом до мене долинув спів. Я підставила праве вухо, щоб переконатися, і знову почула цей звук. Пере-співниця виводила коротеньку пісеньку Рути. А це означало, що з Рутою все гаразд.

Я усміхнулася й рушила у напрямку пташки. Та заледве ступила кілька кроків, як інша переспівниця підхопила ту саму мелодію. Рута співала для них, і то зовсім недавно. В іншому разі вони б уже тьохкали якусь іншу пісню. Мій погляд ковзнув угору по деревах, шукаючи бодай найменших ознак присутності Рути. Я прокашлялася і заспівала у відповідь, сподіваючись, що вона правильно витлумачить моє повідомлення, що зрозуміє: зі мною все гаразд і до мене можна приєднатися.

Переспівниця підхопила мою пісню. І саме тоді я почула зойк.

Зойк дитини, дівчинки, ніхто на арені не зміг би видати такого звуку, окрім Рути. Я кинулася бігти, хоча й знала, що це може бути пастка, що, можливо, троє кар’єристів чекають на мене. Почувся ще один крик. Цього разу вона кликала мене на ім’я:

— Катніс! Катніс!

— Руто! — загукала я у відповідь, щоб вона знала, що я поблизу.

Щоб вони знали, що я поблизу. Можливо, цього буде достатньо, щоб привернути їхню уваги, адже все-таки я — та дівчина, яка нацькувала на них мисливців-убивць і якимсь незбагненним чином отримала одинадцять балів.

— Руто! Я йду!

Коли я вискочила на галявину, вона лежала на землі, безнадійно заплутавшись у сітці. Вона лише встигла простягнути руку крізь отвір і покликати мене на ім’я, коли гострий спис пронизав її тільце.