Голодні ігри
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-027-7
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Голодні ігри». Краткое содержание книги:
Я визирнула з-поміж кущів, злякавшись, що кар’єристи повернулися, а це означатиме, що я застряла тут на неви-значений термін. Ні, це була Лисяча Морда, вона стояла посеред руїн піраміди і гучно реготала. Виявилося, що вона розумніша за кар’єристів: у попелі вона знайшла кілька корисних речей. Металевий казан. Лезо ножа. Спочатку мене спантеличила її веселість, але згодом я збагнула: позбувшись своїх припасів, кар’єристи стали вразливішими, а це означає, що в неї теж з’явився шанс. Як і в нас. Раптом мені спало на думку вийти зі своєї схованки і запропонувати їй перемир’я. Але я не піддалася миттєвому імпульсу. В її хитрій посмішці приховувалося застереження, у мене виникло відчуття, що дружба з Лисячою Мордою нічим хорошим не закінчиться. Єдине, чого від неї варто чекати, то це ножа в спину. А в мене зараз ідеальна нагода її пристрелити. Але вона вловила якийсь звук — не мене, бо її голова обернулася геть від лісу, — і хутенько втекла. Я чекала. Але нічого не сталося. Однак, якщо Лисяча Морда передчувала небезпеку, то, може, й мені час забиратися? До того ж мені так хотілося розказати Руті про піраміду!
Я й гадки не мала, де зараз кар’єристи, тож вирішила йти назад старим маршрутом уздовж струмка. Я поспішала. В одній руці тримала лук, у другій — кусень холодної грусятини, тому що нарешті відчула справжній голод, який не могли втамувати ні зелень, ані ягоди. Я хотіла жирного м’яса. Дорогою до струмка не сталося нічого особливого. Діставшись води, я наповнила флягу й помилася, приділивши особливу увагу пораненому вуху. Тоді попрямувала вгору вздовж струмка. В одному місці на березі я помітила відбитки ніг. Кар’єристи тут були, але давно. Відбитки глибокі, бо їх залишили у вологій глині, але їх уже висушило палюче сонце. Раніше я не зважала на власні відбитки, розраховуючи на те, що легка хода і соснові голки приховають мої сліди. А тепер я роззулася, зняла шкарпетки й босоніж почалапала по воді.
Прохолода струмка трохи оживила мене, додала сил. Мені вдалося підстрелити дві рибини, які поволі плавали у воді. Одну з них я з’їла сирою, другу приберегла для Рути.
Поступово дзеленчання у правому вусі вщухало, аж поки зовсім не зникло. Час від часу я копирсалась у лівому вусі, намагаючись усунути причину того, що не дозволяло мені вловлювати звуки. Я не могла звикнути до глухоти. Через неї я почувалася невпевненою й беззахисною. Сліпою, так би мовити. Я без упину вертіла головою, щоб уловлювати всі звуки правим вухом. Нелегко було змиритися з абсолютною пусткою там, де вчора лився потік інформації. І що довше це тривало, то меншою ставала надія на одужання.
Діставшись місця нашої першої з Рутою зустрічі, я зауважила, що сюди ніхто не приходив. Не було жодного знаку Рути — ні на землі, ні на деревах. Дивно. Уже полудень, до цього часу вона б мала повернутися. Понад усякий сумнів, ніч вона провела на дереві. Що ще їй залишалося робити в темряві, коли кар’єристи прочісували ліс в ркулярах нічного бачення? До того ж третє багаття, яке вона мала розпалити, — я геть про нього забула, — дуже далеко звідси. Мабуть, вона обережна і пересувається повільно. Краще б вона поквапилася, мені зовсім не хочеться вештатися тут занадто довго.
По обіді я хотіла рушити пагорбом вгору і дорогою пополювати. Проте мені не залишилося нічого, крім як чекати.
Тож я взялася змивати кров із куртки й волосся, промила свої численні рани, кількість яких день у день зростала. Опіки вже майже загоїлися, але я все одно змастила їх маззю. Головне зараз — це уникнути інфекції. Я ще трохи покрутилася довкола і з’їла другу рибину. Для Рути я зловлю ще, хай би тільки вона повернулася якнайшвидше.
Через свою глухуватість я почувалася невпевнено на землі, тому вилізла на дерево. Якби показалися кар’єристи, то звідси їх було б набагато легше пристрелити. Сонце рухалося повільно. Я намагалася бодай якось скоротати час. Я жувала листочки, які мені дала Рута, і прикладала їх до осиних укусів, хоча в цьому не було жодної потреби. Розчісувала мокре волосся пальцями й заплітала його в косу. Сотню разів перешнуровувала черевики. Перевіряла лук і дев’ять стріл, які в мене залишилися. Трусила листочками біля лівого вуха, сподіваючись почути шелест, але марно.
Хоча я з’їла добрячий кусень грусятини та ще й дві рибини на додачу, у животі бурчало, і я зрозуміла, що попереду в мене голодний день — саме так ми називали такі дні в Окрузі 12. Скільки б ти не з’їв, усе одно відчував голод. Я нічого не робила, а просто сиділа на дереві. Від цього ставало ще гірше. Зрештою, на арені я втратила чимало калорій, мені потрібно багато їжі. До того ж тепер у мене є лук і стріли, а це додає впевненості у завтрашньому дні.