Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
- Біла вода! - пригадав собі Якуб.
Дістав із кишені невеликий театральний бінокль і почав оглядати озеро. Через трохи помітив дивну освітлену пляму на воді.
- Є! - заговорив до місяця. - Все сходиться. Все як треба.
Пляма почала розростатися прямо на очах. Вода була
схожа на молоко. Вся переливалася і манила до себе. Якуб, не поспішаючи, обперезав себе на поясі коров'ячим ланцюгом, яким колись прив'язував свою скотину на випасі, щоб не втекла. Потім прив'язав два кінці ланцюга до перил, а сам сів на причалі і занурив ліву ногу у воду. Біла пляма почала наближатися і одночасно розмивалася на поверхні озера. Якуб чекав. На поготові в руках міцно тримав сокиру.
В напрузі і так зосереджено він просидів декілька хвилин. Але озеро якось не збиралося нападати. Якуб вже навіть почав думати, що даремно згаяв час, і тільки-но зібрався йти назад, як щось сильно вчепилося за його ногу і сильно шарпнуло його у воду. Ланцюг натягнувся, як струна, але витримав. Те щось не хотіло так просто здаватися і відпускати свою жертву. Ще раз потягнуло. Якуб завив від болю. Він відчув, як чиїсь кістляві пальці так вп'ялися в його ногу, що майже здерли з нього шкіру. Вода забулькотіла. За секунду перед третім ривком невідомого створіння Якуб з усієї сили рубанув сокирою. Клин сокири вгруз в щось тверде, а за якусь наступну мить те щось розкололося від потужного ривка. Створіння відпустило смертельну схватку і відійшло у воду.
Дідок встав, відв'язав ланцюг, стряхнув із себе бруд і пришвидшеним кроком почимчикував на берег. Ніхто його вже не переслідував. Коли Якуб відчув гравій на пляжі, з полегшенням зітхнув. Ввімкнув на мить ліхтарик і оглянув рану на нозі. На своє здивування, нога була неушкоджена, хоча була прикрашена величезним синяком. Якуб сподівався побачити зелену желейну бридку речовину, але її було настільки багато, що йому аж стало не по собі. Зібрав трохи того слизу в баночку і помив ногу в найближчій калюжі. Дорога додому виявилася надзвичайно тяжкою і втомливою. Але наш герой і це подолав.
Зранку, коли сусід по кімнаті вийшов в туалет, Якуб дістав з-під ліжка баночку і поставив під сонячне проміння, і з цікавістю подивився на її вміст. В банці був той самий дивний зелений слиз. Відкрив кришку і понюхав. Слиз мав запах звичайного мулу, але з домішками ще якоїсь речовини. Чогось дуже знайомого. Якуб хитро посміхнувся і виставив відкриту банку на підвіконник.
Після обіду заглянув до свого експерименту. Вода випарувалася повністю. На дні банки залишився тонкий шар зеленої гидоти. Якуб понюхав цю гидоту.
- Та це ж зелена пліснява, - урочисто оголосив результат і пішов у пошуках доктора Ворковського.
Лікар сидів у своєму кабінеті і розглядав щось під мікроскопом.
- Ах, це Ви, - зрадів, побачивши Вендровича.
- То я. Ну, і що Вам вдалося вияснити на тій нараді?
- Ми перевірили ту зелену слизь. І знаєте що це? Найзви-чайнісінька зелена пліснява, лише трохи розмочена. Крім того, в мене для Вас є ще одна цікава інформація. Лише прошу, щоб це залишилося між нами.
- Як в могилі.
- Знайшли того аквалангіста.
- Хм...
- Того вбивцю, який плавав під водою з аквалангом і топив дітей. Того разу йому трохи не вдалось. Не знаємо як, але в нього був пошкоджений шланг, а сам чоловік втопився. Його знайшли сьогодні зранку.
- А голова в нього часом не була розбита сокирою?
- Ні. А навіщо Ви про це запитуєте?
- Та, так. Я собі подумав, що хтось міг допомогти йому втопитися. Не важливо.
Надвечір Якуб пішов собі до води. Ходив по причалі і в роздумах дивився на затоку. Лебеді розлючено сичали на нього, а він навіть не на помічав їх. Там же ж на причалі зустрів свого знайомого Міхала.
- О, вітам, Пане Вендрович! І що ж пана тут привело в таку пізню годину?
- І Вам доброго дня. А так, лажу собі, поки сили маю.
- А Ви чули про того збоченця, якого виловили біля Се-роцька?
- Чув вже.
- Ну, Слава Богу, що йому ногу звело. А то знаєте, я вже почав був вірити, що сюди замішана нечиста сила.
- Нечиста сила?
- Так. Знаєте, коли я розпочинав свою педагогічну кар'єру, ще в міжвоєнні роки, то потрапив в одне глухе село на Поліссі. Там, декілька років перед моїм візитом трапилася біда, -страшна повінь. Тоді ж і змило частину військового цвинтаря. Ну і після того дітвора почала пропадати. А старші люди почали балакати, що це потопельники воюють. Я як побачив того хлопчину з тими зеленими водоростями навколо шиї, то мені аж погано стало. І згадав, що тіла тих жертв в селі мали точно такі ж ознаки. А вже потім, коли я звідти виїхав, то по району ходили чутки, що місцеві виловили там з озера якусь тварь і порубали її, подейкуючи, що це вбивця. Навіть якесь слідство велося.