Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
- З дітьми зараз треба ніжно. Знаєш таке слово?
Якуб моргнув своїми синіми очима.
- Ніжно, кажеш. Звичайно, що розумію. Він ще замалий, щоб так відразу і по голові його заспокоювати, пра.Л
- Власне!
- В мене ще інший спосіб є. О! Я його самогоном напою, то він вам швидко засне.
Невістка зомліла від почутого. Ледве відкачали.
- Вибач мене, невісточко, - сказав дід. - Це в мене таке почуття гумору. Я йому казочки буду
розказувати. Про Червону Шапочку або про Ганса і Ґретель. Та я їх без ліку знаю.
Трохи заспокоївшись, батьки пішли на вечірню прогулянку, а дід зайшов у кімнату, де лежав його шестирічний внук.
- Ну і що? - запитав. - Ти що взагалі спати не хочеш?
- Нє-а, - відповів маленький Мацюсь. - Дідуля, а розкажи мені щось.
- А що мій внучок хотів би почути?
- А ті історії, як ти німцяв кров спускав відрами і потім ті відра носив...
- Для таких історій ти ще трохи замалий.
- А може, ті, як ти горло вовку перегриз...
-1 для цієї історії ти також ще не доріс. Я тобі краще казочку розповім.
- Але я не хочу казки! Я хочу якусь реальну історію.
- Оце ти вибагливий. Ну, добре, буде тобі реальна історія. Я тобі розкажу, що трапилося з Червоною Шапочкою.
- Та я знаю цю казку напам'ять.
- Е ні, ти знаєш цензуровану версію, - гордо пояснив йому дідусь.
- А що означає «цензурована»?
- Ну, це така версія, з якої повирізали найважливіші моменти, щоб дітям ночами не снилися.
- Це так, як про тебе в газетах пишуть, діду? «Відомий суспільний паразит зі Старого Майдану в Войславіцах Якуб В.?» Тато мені постійно говорить, що якби вони писали всю правду, то їм би ніхто не повірив.
- Що? - здивувався старий.
- Так, тато має цілу папку вирізок із місцевих газет. «Відомий усім нам як цвинтарна гієна Якуб В...».
- Ех, ті писаки прокляті! Але ти не вір у те, що вони пишуть. Добре?
- Добре-добре. Але давай розказуй, бо я вже починаю засинати.
- Ну, то може заснеш і без казки?
- Нє-а. Я хочу казку! І ту справжню версію про Червону Шапочку.
Якуб витягнув із кишені флягу, відкоркував і з задоволенням потягнув сімдесятипроцентний самогон.
Отже, так. Все відбувалося двісті років тому в хатині лісника.
-Якого лісника?
- А того, що собі хату поставив біля шосе на Хелм. Тоді в тій хатині жила одна старенька бабуся. Протягом дня вона жила в хаті, а ночами літала гола на вінику... Ой, чекай, то не та казка... Починаємо все з початку. Жила собі бабуся. Якось майстер цеху школи катів викликав до себе підмайстра.
- А чому школи катів?
- Бо кати ходили в червоних шапках. Треба трохи думати.
- Кажеш, викликали підмайстра, а як його звали?
Якуб потягнув ще один ковток, щоб прояснити розум.
- Звали його звичайним іменем - Мацюсь, - так само, як і тебе.
- Ага. А що було далі?
- А Мацюсь взяв палицю, залізний кастет, автомат...
- Ти мене обманюєш, діду. Тоді ще не було автоматів.
- Якщо ти такий розумний, то, може, ти будеш далі розказувати?
- Ну добре, хай вже буде той автомат, а як він виглядав?
- АякППШ.
- Я б краще американський вибрав.
- А тоді Америки ще не було, ну, тобто Колумб до неї ще не доплив. Ну вот, і Мацюсь пішов собі через темний непрохідний ліс.
- А він не мав часом із собою кошика?
- Мав.
- А що було в ньому? А що було в кошику?
- Як що. Хлібчик з мотузковою драбинкою всередині, випічка з начинкою з напильників, і баночка з медом, а там - динаміт...
- Дідусю?
-Що?
- А ліки були для старенької бабусі?
- А, ну звичайно, що були. Був і миш'ячок, і ціанистий калій, і стрихнін...
- Чекай. Щось я не розумію. А навіщо йому був той напильник з мотузковою драбиною?
- А щоб бабуля могла дати дьоруз цюпи.
- То вона сиділа не в хатині, а в тюрмі?
Правду кажучи, тут Якуб вже й сам заплутався. Треба було витягувати запаси з-за печі - пляшку пива. Коли кришка відскочила від краю ліжка внучка, а вміст вмить перелився в горлянку старигана, його розум переповнився натхненням і продовжив далі фантазувати.
- Ну, звичайно. В ті часи там не було хатинки, тільки невеличкий замок.
- Ага, тепер ясно. А миш'ячок - це отрута?
- Ага. Це щоб потруїти тих противних охоронців.
- То виходить, що кати були ворогами «клавішів»?
Ставало все складніше і складніше. Якуб вдивлявся в дно
порожньої пляшки. Потім жбурнув її через вікно і продовжив:
- Щоб тобі це зрозуміти, любий внучку, давай повернемося ще так на років із вісімдесят назад. Саме тоді велику Річ Посполиту хитрістю взяли і розділили наші вороги. Чув про таке?