Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
Скорлінський беземоційно звів плечима.
- Я Вас розумію, - сказав він спокійно. - Свою частину договору я виконав, як Ви й просили, з повним реалізмом. Тепер, будь-ласка, давайте розрахуємося за послуги. Ви мені винні ще... двадцять п'ять тисяч, чотириста вісімдесят три долари і п'ятнадцять центів.
АЛ
Иось мусило трапитись. І то щось недобре. Якуб Вендрович відчув це своїм шостим чуттям. Через тіла відпочивальників, які грілися під сонечком на посиланому брудним гравієм пляжі, мурашками пробіг електричний розряд. Люди припідняли голови, а потім деякі з них піднялися і направилися в сторону кафе. Екзорцист залишився сидіти на місці. Він приїхав сюди, в санаторій, на відпочинок, - так призначив йому лікар. А ще призначив йому багато сонця і мало нервів. «Легко їм говорити!» Цей піонерський табір був йому не по душі. Його все тут дратувало. Бетонні паркани загороджували такі ж панельні будинки. Асфальтні доріжки з бетонними урнами біля лавок. Бетонні пірси та набережні, до яких пришвартовано з десяток човнів, добре, що хоч вони не були бетонними. Дерев'яними були ще згадані лавки і бар «Скельце», чи якось так. В центрі пансіонату стояв бридкий будинок, збудований ще за часів Союзу вчителів Польської Народної Республіки, який щосезону без змін заселяли стада таких же мамочок з їхніми розбещеними дітьми, а потім ті зі своїми потомками і так, здавалося б, до нескінченності. А, був ще один магазинчик на окраїні пансіонату, в якому можна було стояти в черзі до посивіння, а коли приходила твоя черга, то вже нічого не залишалося. Однак найбільше нещастя Якуба було в тому, що
лікарі строго заборонили йому пити спиртне. Ну, і ще та клята дієта...
- Ех, мені б зараз у Войславіце та й в поле з пшеницею! Там одразу стало легше в разів з десять, - важко зітхнув Якуб.
Санаторний в'язень, не поспішаючи, встав і поправив трохи зім'яті від лежання на гравію джинси. Глянув на них із огидою. Вендрович найкраще почував себе в трофейних штанах із радянської форми і есесівській куртці, але йому було соромно так показуватися серед культурних міщан... Якуб понуро вдивлявся в дзеркальну гладінь затоки. Вода час від часу морщилася від потоків і перепаду холодного та теплого повітря. Десь там на глибині були розвалини будинків. І він знав про це.
- Це була не найкраща ідея робити це... - сказав сам до себе.
Потім змовк. По-перше, хтось міг його підслухати. По-друге, розмова з собою в таких інтелігентних колах вважалася проявом психічної хвороби. Так завжди стверджував друг Якуба, ксьондз Вільковський. До речі, санаторій - це теж справа його рук.
Натовп в кінці пляжу збільшився.
- Ось так завжди. Люблять наші люди подивитися на нещастя інших, - знову мовив сам до себе.
Нелегко викорінити з себе застарілі звички. Ось і Якуб, не поспішаючи, рушив в той бік. Виправдатись можна тим, що ноги самі його туди повели. Натовп зібрався за рогом кафе -того, де продавали бридке на смак морозиво, яке прилипало до язика і залишало на ньому свій жирний слід від фарби. Повний несмак, зате - холодне. Перед кафе, у воді плавало декілька лебедів, випрошуючи у перехожих шматок хліба.
Якуб за звичкою потягнувся до кишені, але на його здивування і розчарування, не знайшов там рідного ланцюга від велосипеда. Добру хвилину старий браконьєр стояв і з сумом в очах спостерігав за відгодованими лебедями.
- Ви краще подякуйте, що тут так багато народу налізло,
- сказав неприязно до десятикілограмових плаваючих лебединих тушок. - А то з кожної з вас вийшов би смачний бульйончик, а за деякими і піч плаче, як на День подяки. От зафарширувати б вас яблучками, які ростуть на закинутому господарстві Михайла. Воно знаходиться одразу за моїм парканом, оце було б свято на всю вулицю! А ще самогончику до того...
А потім, замріяний, пригадав собі, що Йосип Паченко вже перестав гнати самогон на своєму горищі. Правда, були на селі ще інші експериментатори, але їхній первачок був вже занадто слабкий, та й гнали його з різних там підозрілих інгредієнтів. На Тростянці залишилося декілька джерел недорогого і смачного самогону справжніх майстрів своєї справи, але і ті, на жаль, висихали безслідно.