Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
- А Ви часом не знаєте, коли втопився той аквалангіст?
- Напевно, того самого дня, коли виловили хлопчину, ми тоді з Вами в натовпі зустрілися. Казали, що вже два дні у воді лежав.
- Тоді це не вбивця.
- То що Ви хочете цим сказати?
- А Ви вмієте тримати таємниці?
- Звичайно.
Якуб закотив ліву штанину джинсів і зняв шкарпетку. На шкірі було видно синяки від костлявих пальців, які чіплялися в нього з усією силою.
- О Господи! Звідки це у Вас?
- Цієї ночі я був тут. Опустив ногу в воду і ВОНО мене схопило.
- А Ви не жартуєте?
- Нє-а. І для доказу тримаю в банці трохи того зеленого, що було в мене на нозі.
-1 що це?
- Розмокла зелена плісінь.
Пенсіонер замислився і з неприхованим хвилюванням запитав:
- А ви впевнені, що це був не той аквалангіст?
- Я те ЩОСЬ з усієї сили лупанув сокирою. Якби це була людина, то у нього мала б бути величезна діра в черепі. А по-друге, він мав би бути прив'язаним до дна, щоб змогти мене потягти з такою силою.
- Нагадую, що ми живемо в двадцятому столітті.
Якуб пригадав собі, як він знімав відьмівські вроки, як боровся в темних і моторошних лісах із жрецями Святовида, як у підземеллях мавзолею вбивав осиковий кілок в серце кровопивці Леніна, причому двічі. Так, життя в двадцятому столітті було розкішшю, яку не кожен міг собі дозволити. Розкоші в житті Якуба не було, але він жив повноцінно, а не існуючи.
- Ви мені не вірите?
- Щиро кажучи, не дуже.
- Ну що ж. В мене зараз немає більше доказів. Хоча... ми можемо, наприклад, зустрітися тут сьогодні вночі.
- Хм, згода. Де і коли?
- Біля кафе. Рівно об одинадцятій.
- Двадцять третій нуль-нуль. Згода. І що ми будемо робити?
- Підемо в те саме місце і попробуємо занурити ноги.
- Можна запитати? А хто з нас буде ризикувати своїм життям?
- Можу і я. А можемо і навпаки. Ви зможете принести гак?
- Ну я зазвичай не вожу з собою гаків, та й вдома також такого не тримаю.
- Ех, інтелігенція! Знаєте, Вам дуже пощастило. Один такий гак висить на протипожежному стенді, що стоїть біля головного вчительського корпусу в центрі санаторію.
- Але ж це буде крадіжка! Отак і без відома та дозволу!
- Спокійно. До світанку ми все повернемо на місця. Якщо, звичайно, все буде добре.
-А якщо ні?
-Тоді цей гак і його повернення на місце буде вже проблемою наших спадкоємців. Я сподіваюся, Ви вже написали свій заповіт.
Колишній вчитель посміхнувся, але кивнув на знак згоди.
Штірліц на місце зустрічі трохи запізнився. Ну що ж, крадіжка гака з пожежного стенду, якщо в тебе немає жодних навиків і до того ж, ти - інтелігент, справа не проста.
- Ну, нарешті. А то я вже почав переживати, що Ви не прийдете, - сказав Якуб.
- А чого б це я мав не прийти?
- Ну, різне буває. Страх міг Вас паралізувати. Добре, я вже все приготував, йдемо.
Два дідка почимчикували на причал. Наприкінці нього стояв сигнальний ліхтар. Звісно, що він був поламаний - з нього стирчали вирвані кабелі.
- Якуб, ти тільки поглянь на це. Якісь вандали тут попрацювали... - сказав Міхал.
- Ну, так... вандали. Ти це, давай взувай калоші.
- А не можна мочити ноги без калош?
- На жаль, не в цій ситуації.
Якуб дістав із сумки ланцюг.
- Так, про всяк випадок хочу запитати, - Штірліц трохи поблід. - А Ви часом не збираетеся мене втопити?
- Я спільників не топлю. Ви просто послужите за приманку.
Досвідчений браконьєр обперезав товариша і посадив
його на краю причалу.
- І що, тепер треба сидіти і чекати? - перепитав Штірліц. -А звідки така впевненість, що він припливе саме сьогодні?
- Воно - як зомбі. В нього замість мозку - вода. Завжди атакує щойно зачує жертву.
- Зрозуміло. Маю ще одне питання. А звідки утопець може взятися, якщо водосховище будували комуністи?
- А ти хіба не знаєш, що комуністи після смерті стають зомбі? Якщо серйозно, то, на жаль, вони постійно щось будували на святих місцях. Так і тут затопили долину, де, мабуть, був цвинтар. Цього достатньо, бо вода з багнюкою змиє освячену при похованні святою водою землю, і знак хреста, печать з гробу. Це називається десакралізація. Ось вони й повстали з гробів.
-Якуб...
-Що?
- Воно схопило мене...
І справді, у воді промайнула біла тінь, а гладь озера довкола вкрилася бульками. Щось шарпнуло вчителя за ногу. Ланцюг натягнувся і вперся в живіт. Якуб злорадно посміхнувся, після чого зіштовхнув у воду своїм гумовим чоботом неізо-льований кабель. Зашкварчало. Іскри фейерверками освітили нічне небо. Вглибині щось затріпотіло в агонії.