Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Або від перенапруги шумить у голові та вухах.
Або тут, у лісі, поруч із ними, справді хтось був.
Лягаві? Підкрадаються, беруть у кільце?
Не могли наздогнати так швидко. І не підкрадалися б так довго — напевне відчули, що помічені. Ні, це щось інше. Може, звір бродить поруч… Недоречно згадалися сатанівські байки про якогось тутешнього вовкулаку, з яких можна хіба посміятися. Народу після окупації ще й не такі страхи привидяться. Але все одно тут, поруч, хтось кружляє, це Голуб відчував чим далі, тим ясніше.
Знову хруснуло.
Тепер уже Партизан дав знак — почув. Дід на землі помітно стривожився, завовтузився, вужем підбираючись ближче до куща.
— Коля, — гукнув Голуб, говорячи самими губами.
Той мовчки повернувся. Місячне світло відбило на лиці переляк, це проглядалося навіть у темряві ночі. Кивнувши вбік, Голуб дав зрозуміти — треба піти на звук та перевірити, що там. Партизан мотнув головою. І тоді Голуб виставив перед собою фінку лезом уперед, просичав:
— Іди.
— Сам… іди…, — відповів Коля–Партизан, і тут же, з переляку набравшись духу, вигукнув, аж луна пішла між дерев: — Хто тут? Хто? Виходь! Виходьте!
У відповідь — тиша.
Але наступної миті позаду, вже не дуже криючись, захрустів хмиз під кроками. Голуб роззирнувся. Хто б це не був, людина чи звір, невидимець рухався швидко, спритно, не даючи змоги зафіксувати себе та своє пересування.
— Іди! — звелів Голуб, теж перейшовши на нормальний голос, тоді розвернувся, крикнув у темряву: — Ти! Чуєш, нас більше! У нас зброя! Виходь, поговоримо!
Знов ніхто не відповів.
Зробивши кілька широких кроків, переступивши через пораненого, він наблизився до Партизана впритул. Шарпонув до себе, легенько штрикнув вістрям ножа під шию. Той не опирався, вже не знаючи, кого і чого треба лякатися.
— Пішов, — засичав Голуб. — Я прикрию, я тут. Не лишати ж ось його, — кивок у бік Діда, котрий для нього нічого не значив, просто знайшлося виправдання, чому не йде сам. — Бо я тебе на місці порішу. Тепер починаємо заробляти на право жити. І я його тут даю. Дійшло? До обох? Бігом, я сказав!
Кольнув ножем вдруге.
Подіяло.
Для чогось розправивши плечі, Партизан спочатку нерішуче, потім — впевненіше посунув уперед, за дерева. В той бік, звідки щойно всі чули якісь ознаки руху. Скрадався, немов чекаючи пострілу. При цьому намагався триматися в полі зору Голуба, час від часу озираючись. Чим далі відходив, тим частіше, ледь не за кожним кроком, повертав голову.
Це сталося в мить, коли Коля Яковина на прізвисько Партизан глянув на своїх товаришів черговий раз.
Звідки взялася темна постать — ані він, ані тим більше — Голуб помітити вчасно не змогли. Навіть якби помітили, вберегтися не встигли: щось високе, хиже раптово вигулькнуло з–за стовбура, повз який саме обережно проходив Коля. Він голосно крикнув — і тут же його рвучко смикнули, поволокли. Він та нападник зникли з очей. Знову крик, цього разу — передсмертний.
А потім Голуб, вирячивши очі, побачив, як щось назад від себе із силою відкинуло бездиханне тіло.
Лишатися на місці вже не міг. Плюнувши на все та всіх, закричав, підбадьорюючи себе. Повернувся, та, не зважаючи на волання залишеного напризволяще Діда, рвонув подалі, не розбираючи дороги. Здається, спершу теж кричав. Потім перестав, лиш нісся широкими стрибками, далі не випускаючи з рук фінки.
Нога перечепилася об корч.
Голуб упав навзнак. Ніж при цьому випав із руки. Важко дихаючи, хотів підвестися, аби бігти далі.
Вкляк.
Поруч знову хтось був. Хтось швидкий, безжальний, хижий.
Нічний лісовий мисливець, від якого не втечеш.
— Чого тобі треба! Чого тобі треба!
Голуб думав — волає. Насправді ж лише розкривав рот, мов зловлена та викинута на берег риба.
Тяжке уривчасте дихання зовсім поруч.
Темна постать заступила місячне коло.
Нарешті Голуб зміг розгледіти переслідувача.
На коротку мить зрадів, бо розібрав, хто перед ним.
А тоді закричав.
Відчайдушно.
Без надії на порятунок, ніби передсмертний крик здатен відклякнути того, хто вже завдавав смертельного удару…
КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ
Частина третя
НАБЛИЖЕННЯ
Розділ сьомий
Номер вісім
— Як можна це пояснити, товаришу старший лейтенант?
Сомов дивився на Левченка знизу вгору. Коли той простягнув рапорт — звелів доповідати усно. Але поки Андрій говорив, перебігав очима списані аркуші, при цьому поступово зсуваючись на стільці вниз. По завершенні звіту капітан уже сидів, упираючись плечима в спинку. При цьому відкинувся так далеко назад, як вона дозволяла, вертів у пальцях гостро заточений олівець і позирав з–під лоба.