Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
17 листопада відбулася розмова Сталіна по прямому проводу з Генеральним секретарем партії, членом ЦК УСДРП М. Поршем і членом обласного комітету РСДРП(б) С. Бакинським. Оскільки зміст розмови по-різному передали різні друковані органи (більшовицькі — докладно розмову з С. Бакинським, а їх суперники, природно, навпаки — з М. Поршем), думається, цілком виправдано доповнити інформацію з видань обох спрямувань, зупинившись на сумарних найповніших варіантах.
На запитання М. Порша про ставлення до національного питання взагалі, українського зокрема, до Центральної Ради Сталін відповів: «Погляди цієї влади в національній справі такі: визнання за націями права на повне самовизначення аж до відділення в утворення самостійної держави. Воля нації визначається шляхом референдуму або через національні конституанти. Якщо воля націй висловиться на користь федеративної республіки, то уряд проти цього нічого не може мати. Влада в краю, як і по других краях, повинна належати всій сумі робітничих, солдатських та селянських депутатів, включаючи сюди й організації Ради (українські). В цьому обсязі дається широке поле для порозуміння між Центральною Радою та Радою Народних Комісарів. Тому буде доцільним упорядити нараду представників Ради та представників народних комісарів. Щодо автономії, — вкажемо Україні, — то вона повинна бути повною, не пригнічена комісарами зверху. Не припустима ніяка опіка і ніякий догляд над народом українським».
Сталін також повідомив, що 17 листопада представники петроградської секції Ради після порозуміння з РНК одержали українські національні реліквії, відібрані в добу Катерини II, і мають відвезти їх на Україну (тут Сталін явно поспішив і видав намір за вже вчинене, чому так і не судилося збутися).
На прохання Порша не чинити перешкод відправці з Петрограда в Україну українізованих частин і сприяти постачанню державного банку України грошовими знаками комісар у справах національностей повідомив, що найближчим часом в Україну від’їздять з Петрограда кілька тисяч українських вояків, а про грошову проблему в Україні негайно повідомить РНК і гадав, що в цій справі буде вжито всіх заходів»358.
Однак «Нова Рада» не наводить відповідей Порша на зустрічні питання Сталіна. Тому їх доводиться цитувати, вдаючись уже до іншого джерела. 24 листопада «Правда» надрукувала текст розмови Сталіна, повідомивши тільки про участь у ній Бакинського. Хоч прізвище Порша не називалося, частина його заяв і відповідей наводяться як позиція Української Ради.
На запитання Сталіна, чи може РНК розраховувати на дружне ставлення Української Ради, Порш відповів, що Рада буде підтримувати центральний федеративний уряд, який створять усі обласні уряди Росії. У відповідь на сталінські запитання, «які ставлення Ваші і Центральної Ради до місцевих Рад на Україні? Чи є у Вас контакти з місцевими більшовицькими організаціями?» Порш висловив невдоволення тим, що більшовики наполягають на скликанні Всеукраїнського з’їзду Рад для обрання нового складу Центральної Ради, заявив про його «непотрібність», доводив, що Рада — це і є Рада («Совет») України, а агітація за з’їзд «нервує всі демократичні українські і навіть неукраїнські організації! заважає скликанню Всеукраїнських Установчих Зборів.
Коли черга дійшла до Бакинського, він, характеризуючи становище в Києві, сказав: «Влада в Києві в руках Центральної Ради, яка не вважає за можливе передачу влади на місцях Радам».
Сталін же, очевидно, знав про намір київських більшовиків якнайшвидше скликати з’їзд Рад спільно з Українською Радою і, одержавши коротку інформацію від Порша і Бакинського, миттєво визначився. «Ми думаємо, — вказав він від імені ЦК РСДРП(б) і Радянського уряду, — що абсолютно необхідний крайовий з’їзд (Рад) робітничих, солдатській і селянських депутатів України… Ми всі вважаємо, що ви — кияни, одесити, харківчани, катеринославці та інші — повинні негайно взятись за скликання такого з’їзду».
Виявляючи певну гнучкість щодо рішення київських більшовиків про скликання з’їзду спільно з Центральною Радою, Сталін і не спростовував його, і не наполягав на ньому. Більше того, він запропонував у разі відмови Ради від більшовицької пропозиції скликати з’їзд самостійно. На завершення Сталін ще раз наголосив: «Ще раз повторюю нашу спільну думку: негайно скликати крайовий з’їзд (Рад) робітничих, солдатських і селянських депутатів на Україні. Питання про Радянську владу в центрі і на місцях не допускають жодних поступок. Іншого способу утворення крайової влади і іншої її форми я собі не можу уявити»359.