Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
У написаних у дні роботи І Всеукраїнського з’їзду Рад «Тезах про Установчі збори» В. І. Ленін заявив: «Останні події на Україні (почасти також у Фінляндії і в Білорусії, як і на Кавказі) свідчать так само про нове групування класових сил, що відбувається в процесі боротьби між буржуазним націоналізмом Української ради, Фінляндського сейму і т. п. з одного боку і радянською владою, пролетарсько-селянською революцією кожної з цих національних республік — з другого»335.
Одержавши повідомлення про рішення Всеукраїнського з’їзду Рад, РНК направив ЦВК Рад України телеграму, в якій вітав «утворення в Харкові дійсно народної Радянської влади на Україні, вбачаючи в цій робітничій і селянській Раді справжній уряд Народної Української республіки», і обіцяв уряду Української республіки «повну і всемірну підтримку у справі боротьби за мир, а також у справі передачі всіх земель, фабрик, заводів і банків трудящому народу України»336. Телеграма була підписана Леніним.
Природно, Центральна Рада не могла визнати правомірними рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад. Атмосфера відразу стала вибухонебезпечною. За цих умов Ленін, ВЦВК, РНК, прагнучи розрядити обстановку, визнавши робітничоселянський уряд України і пообіцявши йому допомогу, знайшли можливим піти на переговори з Центральною Радою.
РНК розраховував, що успіху переговорів сприятиме те, що їх доручили провести народним комісарам — лівим есерам В. Кареліну, І. Штейнбергу і П. Прош’яну.
На засіданні РНК 19 грудня було обговорено доповіді: Прош’яна про його поїздку до Києва і попередні переговори з Радою, Сталіна про становище в Україні, Кареліна — про бесіди з делегатами від України, Менжинського про фінансові питання. У підсумку було ухвалено підготовлену В. І. Леніним резолюцію: «Вислухавши доповідь товариша Прош’яна, що мав як делегат від селянського з’їзду розмову з Винни-ченком, Грушевським і Поршем та іншими, як офіціальними представниками Ради;
—
взявши до уваги, що ці офіційні представники Ради висловили принципову готовність почати переговори про угоду з Радою Народних Комісарів на началах визнання Радою Народних Комісарів незалежності народної Української республіки і визнання Радою контрреволюційності Каледіна та його пособників;
—
взявши далі до уваги, що Рада Народних Комісарів завжди і безумовно визнавала право всякої нації, в тому числі й української, на незалежне державне існування;
—
всяка спроба усунути війну з Радою, коли б Рада визнала контрреволюційність Каледіна і не заважала війні проти нього, безумовно, бажана;
—
висловлюючи своє переконання в тому, що тільки Ради української селянської бідноти, робітників і солдатів можуть створити на Україні владу, при якій сутички між братніми народами будуть неможливі.
Рада Народних Комісарів, вважаючи в той же час за доцільне почати ділові переговори з Радою з метою усунення тих сутичок, які викликані були політикою Ради щодо загального фронту і контрреволюційного повстання Каледіна, постановляє: запропонувати Раді переговори про угоду на вказаних началах і намітити як один з пунктів, де було б, мабуть, найзручніше вести переговори, міста Смоленськ або Вітебськ»337.
Очевидно, можна виявляти невдоволення тим, що дипломатичною мовою дається зрозуміти, на кого орієнтується Петроград і що термін «народна Українська республіка» вже вкотре вживається зовсім не випадково, а на противагу офіційній назві державного утворення, та не можна говорити про позицію Раднаркому, його голови як неприступно-мілітаристську, агресивно-войовничу.
Проте переговори були приречені на невдачу, і 29 та 30 грудня РНК вносить до порядку денного питання про відповідь (ноту) Української Ради. Після довгих дебатів (у обговоренні взяли участь 13 осіб, серед них — О. Шляпников, В. Менжинський, А. Луначарський, Й. Сталін, П. Прош’ян, П. Дибенко, О. Шліхтер та ін.) В. Ленін виступав 7 разів. РНК ухвалив підготовлену Володимиром Іллічем постанову: «Рада Народних Комісарів вважає відповідь Ради настільки невиразною і ухильною, що вона межує із знущанням. Основним джерелом незгоди з Радою була та обставина, яку Рада Народних Комісарів ясно вказала в своєму першому зверненні до Ради з пропозицією мирних переговорів. Саме в цьому зверненні було сказано, що пряма чи посередня підтримка Радою каледінців є для нас безумовна підстава для воєнних дій проти Ради. Навколо Каледіна групуються контрреволюційні елементи з поміщиків і буржуазії, що зібралися з усіх кінців Росії. Проти Каледіна стоїть явно більшість селян і трудового козацтва навіть на Дону. Визнання Радянської влади більшістю населення Росії, і в першу чергу трудящих мас усіх націй, є очевидний для всіх факт. У самій Україні революційний рух українських трудящих класів за повний перехід влади до Рад набирає все більших розмірів і обіцяє перемогу над українською буржуазією в найближчому майбутньому.