Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Наступного дня Ленін запропонував представнику більшовиків України Бакинському, що саме перебував у Петрограді, негайно виїхати до Харкова, куди направлявся Антонов-Овсієнко, щоб сприяти налагодженню ділових, товариських стосунків між наркомом у справах боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії і місцевими партіями та господарськими працівниками344.
11 грудня у розмові по прямому проводу з Криленком Ленін дав вказівку вжити «всіх заходів, аж до найбільш революційних, для найенергічнішого руху військ і при тому у великій кількості» в район Харкова з метою відсічі каледінським заколотникам»345. Ленін і сам віддавав розпорядження щодо безперешкодного пересування військових частин саме для боротьби з заколотом Каледіна, особисто докладав зусиль для фінансування військ, що перебували на каледінському фронті346.
На цей час у В. Антонова-Овсієнка склався загальний план боротьби з контрреволюцією на півдні. Суть його полягала втому, щоб усі сили, які могли виступити проти Каледіна, враховуючи також і частини революційних солдатів з Південно-Західного і Румунського фронтів, а також формування з інших фронтів і червоногвардійські загони з Радянської Росії, направити на Харків, а звідти направити їх на Дон, Ростов347.
Не вдаючись у детальний розгляд здійснення цього плану, слід констатувати, що на практиці він у цілому дотримувався і навіть тоді, коли частина військ з Харкова вирушила в експедицію на Київський напрямок. Антонов-Овсієнко в цей час переніс свій штаб до Микитівки, потім рухався у напрямку Ростова і навіть Новочеркаська. Тобто напрям його переміщення, а також наймобільніших, найпідготовленіших його бойових одиниць, таких як загони Р. Сіверсата Г. Сабліна, був прямо протилежним від Києва. За зміною розташування штабу йшли й телеграми, інша пошта, в тому числі ленінська. І жодного разу Ленін не висловлювався на рахунок коригування дій Антонова-Овсієнка, навпаки схвалював їх348.
Тут знову слід згадати, що аж до кінця грудня, як було зазначено вище, Ленін вів пошук дипломатичних шляхів полагодження конфлікту. Коли ж можливості на цьому напрямі були вичерпані, а розвиток процесів в Україні з кожним днем дедалі доводив безпорадність Ради, нездатність останньої протистояти силам, що групувалися навколо більшовиків і підтримувалися загонами червоногвардійців, і солдатів-фронтовиків з Радянської Росії, В. Ленін зайняв більше споглядальну позицію. Як досвідчений політик, він добре зрозумів, що повалення влади Української Ради — лише справа часу.
Звісно, ленінську позицію не можна кваліфікувати просто як позицію стороннього спостерігача. Він не приховував своїх симпатій і антипатій, радо вітав успіхи радянських загонів349, намагався вплинути на оперативне і ефективне розв’язання питань про допомогу військам, що вели збройну боротьбу з силами Української Ради. Так, 15 січня 1918 р. він надіслав у Морський революційний комітет відношення: «Прошу вжити екстрених заходів, щоб дати негайно в розпорядження тов. Тер-Арутюнянця 2000 матросів для воєнних дій проти буржуазної Ради»350. Очевидно з цією ж метою того ж дня Голова РНК дав розпорядження Народному комісаріату фінансів «видати т. Тер-Арутюнянцю 1 000 000 (один мільйон карбованців) і внести сьогодні ж на розгляд Ради Народних Комісарів351.
Турбували Леніна не лише військово-політичні процеси, що розвивалися в Україні, а й питання економічні, особливо продовольче. Порятунок Петрограда, Росії від голоду Голова РНК пов’язував передусім з українським хлібом. Практично кожна друга телеграма В. Леніна В. Антонову-Овсієнку і Г. Орджонікідзе, що був направлений на Україну як надзвичайний комісар уряду, торкалася цієї жагучої проблеми. Ленін вимагав, благав вживати заходів для відправки продовольства на Північ, погрожував саботажникам, гаряче дякував за кожну партію товарів, що надходили з України352.
Водночас Голова РНК спрямовував діяльність Радянської мирної делегації на переговорах у Брест-Литовському, викривав діяльність на мирній конференції делегації Української Ради, радив не довіряти їй, засудив договір Центральної Ради з країнами австро-німецького блоку.
Українську Раду він незмінно кваліфікував інституцією буржуазною, її соціалістичних лідерів — зрадниками соціалізму, з погляду перспектив розвитку революції — діячами тимчасовими. Коли ще боротьба з Радою лише вступала у вирішальну військову фазу, Ленін 11 січня 1918 р. у доповіді на III Всеросійському з’їзді Рад впевнено й категорично констатував, що «ми пережили організацію влади українських керенських, що буржуазні елементи української Ради доживають останні дні. У перемозі Радянської влади Української народної республіки над українською буржуазною Радою немає ніякої можливості сумніватися»353.