Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Особливо ж — усіх цікавила перспектива розвитку стосунків з Україною, проробка можливих варіантів документів на цей рахунок. Кожен з партнерів на переговорах розумів відповідальність моменту, прагнув використати швидкоплинний час на власну користь. Країни Четверного союзу хотіли досягти максимуму вигоди, натиснувши на українську і російську делегації поокремо. Зокрема, від України вони зажадали повного відокремлення від Росії.
Центральна Рада поспішала розв’язати назрілі проблеми, в тому числі й ті, які ініціювали західні делегації на переговорах, доки обстановка дозволяла ще зробити хоч щось у бажаному напрямі.
Сталін же вважав, що час невмолимо працює проти Центральної Ради. Такий висновок повністю витікає з усієї його тогочасної поведінки.
Коли на початку січня 1918 р. розпочалися військові дії проти Української ради, а просування відразу ж засвідчили безсилість у військовому відношенні Центральної Ради, Й. Сталін уже не допускав жодного компромісу з Києвом. У відповідь на поширення чуток про початок нових переговорів з Українською Радою нарком у справах національностей надрукував 13 січня у «Правде» дуже лаконічну, але ж настільки й категорично-непримиренну статтю «Про Київську буржуазну Раду», в якій заявив до загального відома:
«1) Ніяких переговорів з Київською радою Рада Народних Комісарів не веде і вести не збирається.
2) З Київською радою, яка остаточно зв’язала себе з Каледіним і веде зрадницькі переговори з австро-німецькими імперіалістами за спиною народів Росії, з такою Радою Рада Народних Комісарів вважає можливим вести лише нещадну боротьбу до повної перемоги Рад України.
3) Мир і заспокоєння на Україні можуть прийти лише в результаті повної ліквідації Київської буржуазної ради, в результаті заміни її новою, соціалістичною Радою Рад, ядро якої вже утворилося в Харкові»370.
Таку жорстку позицію Й. Сталін рішуче відстоював у ті дні. Так, після його доповіді з національного питання на III Всеросійському з’їзді Рад у ході дискусії висловлювалися критичні зауваження, докори на адресу РНК з приводу його надмірної суворості щодо Української Ради. Й. Сталін у відповідь у своєму заключному слові безапеляційним тоном заявив, що «йдеться про боротьбу з буржуазною контрреволюцією, прибраною в національно-демократичні форми».
Зауваживши, що дії Ради варто судити не по словах, а по ділах, нарком зосередив увагу на тому, що демократичні прапори лідерів Ради не є гарантією демократичної політики. Навівши вже відому аргументацію (пропоміщицька земельна позиція, репресивні дії проти Рад робітничих і солдатських депутатів, допомога Каледіну), Сталін насів на одного зі своїх найнезручніших опонентів — Ю. Мартова:
«Оратори справа, і особливо Мартов, мабуть, через те хвалять Раду і захищають її, що бачать в її політиці відбиток своєї власної. В Раді, що представляє коаліцію всіх класів, таку милу серцеві пп. угодовців, вони бачать прообраз Установчих зборів. Мабуть, Рада, слухаючи промови представників правого сектора, буде так само старанно хвалити їх. Недаром кажуть: рибак рибака бачить здалека. (Сміх, оплески)…
Виходячи з усього цього, доводиться продовжувати так звану громадянську війну, що є, по суті справи, боротьбою між течією, яка прагне утвердити на окраїнах владу коаліційну, угодовську, і другою течією, яка бореться за утвердження влади соціалістичної, за владу Рад трудових мас — робітничих, солдатських і селянських депутатів»371.
У майбутньому Сталін дуже уважно стежив за перебігом подій в Україні, намагався щонайоперативніше передавати відомості про боротьбу радянських військ проти Української Ради в Брест-Литовськ, прагнучи тим самим вплинути на хід переговорів. Особливою активністю щодо цього була позначена остання п’ятиденка січня, коли в Бресті-Литовському вирішувалася доля сепаратного договору України з країнами Четверного союзу, а в Києві вирішувалася доля самої Ради.
Одержавши повідомлення про залишення Радою Києва, розуміючи, що рахунок іде на години й хвилини, Сталін 27 січня 1918 р. передав термінову інформацію в Брест-Литовськ Троцькому і Карахану. Оповістивши про «остаточне перенесення ЦВК до Києва», нарком заявив: «Якщо німці затівають нову емську депешу, заключаючи договір з мерцями, то нехай знають, що вони перетворяться на посміховисько всього світу… Своїми хитросплетіннями з дротами німці можуть приховати істину, скажімо, на один день, заключаючи фіктивний договір з мерцями, та невже не зрозуміло, що шила в мішку не втаємничити».