Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Два перші з приспішеного курсу ніколаєвської школи, третій — з охотників з освітою, з Георгіївським хрестом за бойові заслуги, як і я, трохи пізніше. Був в кадровім сапернім б-ні. Всі три були студентами вищих шкіл.
Сапери розташувались на 5–7 чоловік в хаті. Село було розтягнуте по Дніпровсько-Бузькому каналі, котрий мав тут 4–5 км ширини. Часом пропливали кораблі Чорноморського воєнного флоту. В Ніколаєві знаходилось головне управління будови і ремонту всіх кораблів, починаючи од часів завоювання Криму
В тім часі будувались тут два броненосці-дреднойти найновшого типу Якийсь старий крейсер розбирався.
Сподівалось приїзду царя. Почалась муштра по цілих днях. Зводами і цілою ротою машеровано перед Мержановим, котрий пильно слідив за еволюціями вправами з рушницями, відповідями на вітання чи похвали. При найменших помилках кричав, погано лаявся, казав карать. Каждий з нас старався свій взвод допровадить до найкращого стану. Придивлявся і прислухувався до оточення
Мержанов не був типом батька-командира. Високий, тяжко сидів на коні, червоне велике лице з виряченими очима, на нас дивився звисока, на солдатів — з якимсь презирством.
Велика пиха визирала з його постави і стосунку. Любив карти, був загребущий. Фахівцем був добрим, службу знав дуже добре. На поважання підлеглих, одначе, не заслужував і про це не дбав. Сапери в поважній кількості народ бувалий, городський, що їли не з однієї печі хліб, платили командирові антипатією з певною іронією. Пізніше навіть ми, молодші офіцери, перестали шанувать Мержанова за уникання позиції.
Грач, високий і стрункий, короткозорий, перейняв дещо од Мержанова, а з часом до нього наблизився. До саперів гострий, надміру вимагаючий, муштрою свій взвод вимучував занадто, щоправда, сам так же цілий день був на довгих ногах в рухові. Пізніше не маркувався на позиційних роботах, небезпеки не уникав.
Романов, милий, товариський, веселий, найменше прикладався до муштри. З саперами свого взводу зжився близько, був шанований. Мержанова не любит, жив якось беззаботно, про "завтра" не дбав. Гроші його не держались, мав масу речей непотрібних.
Воробйов, поважний, обстріляний, в міру вимагаючий, був добрим товаришем і командиром. Жив скромно.
Щоб не вертаться до порушеного, подаю ще кількох з роти, що заслуговують на увагу з різних причин. З ними довший час пробув разом.
Передусім старший літами, заслужений фельдфебель, господар роти.
Дмитрій Андреєвич Андреєв. З походження тамбовець. В саперах 15 років. Низький, широкоплечий, з великою головою на короткій товстій шиї, видавався горбатим, маючи непомірно високі груди.
Знаменитий, дбайливий хазяїн, умів держать порядок, дисципліну і шанування своєї особи. Запальчивий, крикливий, гострим не був, а карав сам дуже рідко. До кари майже нікого не подавав.
Коли котрийсь з саперів чи навіть унтерів щось провинився, Андрєєв голосно лаяв, уживаючи оригінальних виразів.
Найгіршим зневажучим словом було "Алістакратта!" А вже в найбільшим гніві гриміло "Алістакратта, мать твою єті-та!" Винуватого це остаточно дискваліфікувало як людину і солдата.
Не будучи злопам'ятним, замітивши (…) вчинки і старання найгіршого "алістакрата", забував про попереднє.
Старший писар Іван Іванович Барков, інженер-технолог під 40 літ, спокійний і солідний, користався великою повагою.
Молодший писар Татарінцев з свідоцтвом зрілості, 30-літній "бродяга" (reizer). Пройшов і проїхав всі незміряні простори Росії, був в Афганістані і Персії, коротко працював в незліченнім числі міст і фахів. Голова лиса, як коліно.
Кухар-шеф Кузьма. Огромні вуса і борідка завше старанно утримані — це половина Кузьми. І-шо-рядний фахівець, в минулім — "кок" морського корабля, переніс на кухню порядок і чистоту, пануючі на морі. В білім ковпакові і халаті не знижувавсь до роздавання страви — це лежало на помішникові. Кузьма пильнував справедливого поділу.
Конюх при кухні Гаравін. Високий, на перше враження малоповоротливий, весь зарослий густою чорною бородою. Волосся вилазе йому з вух і носа, покриває руки. Очі великі, чорні, циганські, під густими нависаючими бровами. Коні ситі, вимиті, вичищені, розчесані — циган, милуючий коні? Ні. Учений-агроном, скінчивший славну Петровсько-Розумовську академію!
Рядовий сапер Миколай Олександрович Крафт, коло 35 літ. При возі з офіцерськими речами. Дисциплінований, коректний, виглядає чисто в припасованім убранні, завше добре вичищених чоботях. Лице приємне, підголене, вуси і мала борідка гарні.