Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Підсвіти.
— Що?
— Темно, що!
Похлопавши себе по кишенях, Голуб знайшов сірники. Кинувши коробок Миколі, спитав:
— Цигаркою багатий?
— Десь були.
— Давай.
— Бач, зайнятий я.
— Дай закурити, кажу!
Знизавши плечима, Партизан випростався, аби дістати з кишені галіфе зіжмакану пачку. Вибравши з купи найцілішу, Голуб затиснув її губами, почекав, поки Коля дасть прикурити, відійшов, затягнувся. Ех, випити б зараз. Не стакан, не кухоль — взяти пляшку, мов той піонер — свого дурнуватого горна, прикласти до рота, спорожнити кількома великими ковтками. Не візьме. Або — візьме не відразу. Такі відчуття були йому знайомі. Уява працювала так, що Голуб уявив, як обпікає горло спирт, а в голові замакітрилося, наче справді вгилив цілу півлітрівку.
— Присвіти, — попросив знову Коля.
Голуб не зрушив з місця, і сірниками почав чиркати Дід — більше ні на що не спромігся.
— Економ, — нагадав Голуб, — по–хазяйські, нам вогонь ще знадобиться.
— Може, кулю йому виколупати? — Партизан поклав руку на фінку.
— Я тобі зараз фари видовбу! — гаркнув Дід. — Роби своє діло!
— Давай сюди цяцьку, — простягнув руку Голуб, і коли Микола неохоче повернув ніж, додав: — Від гріха.
Незграбно, але все ж таки — міцно, зупиняючи кровотечу, Партизан перев'язав рану. Тоді випростався, натягнув гімнастерку на голе тіло. Зітхнув, повернувся до Голуба, і по його тону той зрозумів — один уже визнав, хто з трьох головний.
— Далі що робимо?
— Мислю так, — почав Голуб, хоча насправді дуже слабо уявляв, як саме треба діяти далі та, головне, в якому напрямку слід рухатися, тож повторив, ніби йдучи навпомацки: — Так мислю, братва. «Вілліс» знайдуть. Але не в цю мить. У нас фори десь година — дві. Тепер так: припустімо, нарешті машину знайшли. Невже відразу почнуть облаву? Вночі, в лісі? Може бути, але не думаю. В них сил не вистачить.
— Сам казав — тут взвод охорони і лягаві. Чого це не вистачить?
— Того, Партизане. Того, — обдумуючи наступні слова, Голуб останньою затяжкою добив цигарку, кинув бичок під ноги. — Вони не з місця стартонуть на облаву. Менти, розуміти треба. Зберуться, почнуть ляси точити, плани в них, начальство довбане, те, се… Значить, у нас ще мінімум година в запасі. Треба прикинути, куди звідси схоронимося за цей час. Не зона, з собаками не шукатимуть. Хто знає ці місця?
— Ніхто, — відповів за всіх Коля.
— От як добре. Як же з вами тікати й ховатися?
— У Кам'янці пірнути можна, — втрутився Дід. — Біля — теж, є пару хаз надійних. Без мене ви там пропадете.
Аби не ця фраза, Голуб повірив. А так здогадався — смерті боїться Дід. Адже, як не крути, зв'язує він собою втікачів. Тож перший кандидат навиліт. Ось і торгуватися почав, ціну собі набиває.
Знову погрався фінкою.
Чому б ні? Балабана в тайзі легко позбувся. Той — старий, цей — поранений. Коля–Партизан не писне. Подякує, що сам живий. Ну, хай так… А потім цього Колю куди тягнути? Ні, все ж таки Голуб за останнім часом звик викручуватися, ховатися й виживати самотужки. Без компанії. І, якщо жоден товариш по нещастю не може реально підтримати, без сторонньої допомогти.
Своєму рішенню не здивувався. Просто чим далі стояв і думав, тим більшим було переконання: все правильно, іншого шляху нема. Хоча б від гирі цієї, від Діда позбавитися. Тоді рвонуть далі. Коля–Партизан битий, та однак переляканий. На нього тиснути простіше. Робитиме, як скажуть, бо страшно за власне нікчемне життя вічного зрадника.
Спритні пальці стиснули лезо.
Жест фокусника — і ось правиця стискає руків'я.
— Вірно, Діду. Без тебе нас тут швидше злапають, — мовив заспокійливим тоном. — Робимо так, братва…
Вже приготувався збрехати красиво наостанок, остаточно присипляючи побоювання сивого бандита.
І завмер.
Розпрямив плечі. Витягнув шию. Навіть примружився, дослухаючись до чогось.
Місяць виплив з–за верхівок, світив на них. Нічне вересневе небо було зараз чистим, темним та рясно зоряним.
— Що? — стрепенувся Партизан, а Дід ворухнувся й собі, помітивши стрімку зміну в поведінці товариша.
— Тс–с–с, — підняв Голуб руку. — Чуєте?
Запитав, бо сам не був певен, що почув у лісі якійсь звук. Так, ніби хтось рухався зовсім поруч. Наближався, скрадався, лишаючись невидимим та майже нечутним. Партизан із Дідом теж завмерли, нашорошивши вуха, але більше підозрілих звуків не було.
Хіба…
Хруснуло щось збоку. Наче нога — або важка лапа — наступила на підсохлу гілку.
Рука міцніше стиснула саморобне набірне руків'я.