Завоювання Плассана

— Я гадав, що ви друг старшого вікарія, — зауважив пан де Бурде.

— Безперечно, але я також і друг пана кюре, — жваво відповів мировий суддя. — Хвалити бога, така благочестива людина, як він, не боїться ніяких наклепів. Хіба не дійшло до того, що взяли під сумнів навіть його моральність? Ганьба!

Колишній префект знову подивився на нового голову суду якимсь дивним поглядом.

— А хіба не намагався дехто вплутати абата в політику? — вів далі пан Мафр. — Казали, що він прибув сюди, щоб все тут перевернути догори дном, роздавати посади направо й наліво, щоб паризька кліка здобула перемогу…

Гіршого не скажеш і про ватажка розбійників. Одне слово — ціла купа брехні!

Пан де Бурде кінцем своєї палички малював на піску чийсь профіль.

— Так, до мене доходили такі чутки, — недбало промовив він, — малоймовірно, щоб служитель церкви взяв на себе таку роль… До того ж я сподіваюся, що у нас в Плассані він зазнав би цілковитої поразки. Тут нема людей, яких можна було б підкупити.

— Плітки! — вигукнув голова суду, знизуючи плечима. — Хіба можна вивернути навиворіт ціле місто, як стару куртку? Париж може посилати до нас скільки завгодно своїх шпигунів, Плассан все одно залишиться легітимістським. Пам’ятаєте бідолаху Пекера? Ми проковтнули його одним заковтом. Які люди все-таки дурні! Вигадати, що якісь таємничі особи їздять по провінції, роздаючи посади! Признатись, мені хотілося б побачити когось із тих панів.

Він гнівався. Занепокоєний Мафр визнав за потрібне виправдатись.

— Дозвольте, — впав він йому у мову, — я ж не кажу, що абат Фожа — бонапартистський агент, навпаки, я вважаю таке обвинувачення безглуздим.

— Ет! Йдеться не про абата Фожа, я кажу загалом. Так дешево нікого не купиш, хай їм чорт. У кожному разі, абат Фожа поза всякою підозрою.

Запала мовчанка. Пан де Бурде закінчував профіль на піску, домальовуючи йому довгу гостру борідку.

— У абата Фожа немає певних політичних переконань, — сказав він сухо.

— Авжеж, — знову почав пан Растуаль. — Раніше ми закидали йому байдужість до політики, але тепер я цілком згоден з ним. Вся ота балаканина завдала б тільки шкоди релігії. Ви знаєте це так само, як і я, Бурде, йому не можна закинути жодного негожого вчинку. Його ніхто ніколи не бачив у супрефектурі, правда ж? Він з гідністю тримається на своїй посаді. Коли б він був бонапартистом, то не ховався б з цим, хай йому біс!

— Безперечно.

— Додайте до цього, що він веде зразкове життя. Моя дружина і мій син розповіли мені про нього такі речі, які мене просто зворушили.

В цю мить у тупику ще голосніше залунав сміх. Почувся голос абата Фожа, який похвалив панну Аврелію за справ ді чудовий удар. Пан Растуаль, що був спинився на півслові, всміхаючись, сказав:

— Чуєте? Чого це їм так весело? Слухаєш, і самому хочеться бути молодим.

Потім додав серйозно:

— Так, так, дружина і син примусили мене полюбити абата Фожа. Ми дуже шкодуємо, що його скромність не дозволяє йому приєднатися до нас.