Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Частина сьома коментованої статті встановлює, що столицею України є місто Київ. Столиця—це головне місто й адміністративно- політичний центр держави, що є місцем перебування вищих і центральних органів державної влади, дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій в Україні. Як правило, столиця є окремою адміністративно-територіальною одиницею з особливим режимом управління. У даному контексті не є винятком і столиця України. Місто Київ, поряд із Севастополем, є містом республіканського підпорядкування. Згідно із ч. 3 ст. 133 Конституції України воно має спеціальний статус, який визначається окремим законом (Закон «Про столицю України — місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р.).
Розділ II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина
Стаття 21.
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Наведене положення втілює соціально-філософські засади рівноправності всіх людей. Воно майже дослівно відтворює зміст ст. 1 Загальної декларації прав людини. І хоча ця Декларація існує вже понад півстоліття, проте деякі з понять, що використовуються в її першій статті, не завжди розуміються однозначно, а тому вимагають спеціальної наукової інтерпретації.
Вільність, або свобода — фундаментальна якісна характеристика людини, яка відображає її властивості (стан) як суб’єкта власних дій, власної долі. Вона виявляється через свободу волі, тобто здатність свідомо, самостійно й добровільно обирати той чи інший варіант поведінки, діяльності — як інтелектуальної, розумової, так і фізичної. Вільність (свобода) — це завжди й насамперед реальна можливість вибору. Проте ця можливість людини ніколи не була й не буде абсолютною, безмежною. Вона має певні об’єктивні рамки, які визначаються природними та соціальними закономірностями, явищами, обставинами, умовами. Вихід за ці рамки, їх ігнорування може створити небезпеку для існування й розвитку людини, соціальних груп, суспільства. У кожний конкретно-історичний період ці межі не є однаковими, але вони завжди існують. У деяких випадках прямі застереження щодо них зроблено, як вже зазначалось, у міжнародно-правових актах, у національних конституціях та іншому національному законодавстві. Одним словом, людина має бути відносно вільною від волевиявлення держави чи інших носіїв влади. Якщо зважати на природний та соціальний детермінізм, то не можна не бачити, що людина має відносну свободу прояву й реалізації своєї волі. Межі цієї свободи мають бути засадничо однаковими для всіх людей.
Головний пафос, «дух» коментованого припису полягає в акцентуванні того, що не може бути людей, не вільних у принципі, засадничо. Всезагальність свободи людини («усі люди є вільні») осі> основна ідея цього положення.
Іншою стороною такої свободи й умовою її здійснення є рівність людей, але не фактична, а рівність саме з точки зору їхньої свободи. «Рівність у свободі» є засадничою умовою співіснування людей у сучасному цивілізованому суспільстві. Її проявом є рівність усіх людей у гідності та правах.
Гідність людини — це її цінність як такої, самої по собі, тобто незалежно від будь-яких її індивідуальних — біологічних чи соціальних властивостей. А звідси й випливає засада рівності всіх людей з огляду якраз на їхню «антропну», тобто загальнолюдську гідність.
Антропна (загальнолюдська) гідність — це самоцінність людини як такої: гідність людини визначається не її походженням, освітою, соціальним чи майновим станом, а притаманній їй свободою. Змістовно вона зумовлювана, насамперед, існуючими суспільними відносинами, а також іншими факторами людського буття. Психічним (інтелектуальним) відображенням цієї органічної, «природженої» властивості кожної людини є її власні, а також інших суб’єктів суспільства оціночні судження стосовно зазначеної властивості, тобто оцінки гідності людини.
Отже, гідність — це об’єктивна властивість людини, яка відображає її унікальну, неперевершену цінність. З моменту народження кожного індивіда його гідність є однаковою, «рівною» із гідністю інших людей. Усвідомлення цього усіма суб’єктами призводить до формування у кожної особи почуття власної гідності, до очікування поваги до неї з боку інших людей, до вироблення установки на відстоювання своїх прав, а також до визнання нею рівних прав усіх інших людей.