Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Однаковість гідності кожної людини відображена й у тій нормі Конституції, за якою «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28).
"Уявлення про рівну гідність усіх людей — ідеологічне джерело їх «рівноправності» (включаючи й рівноправність юридичну), заслін посяганням на рівність, тобто встановленню безпідставних привілеїв (позитивній дискримінації) чи обмежень (негативній дискримінації).
Поняття рівноправності людей (і громадян) докладніше роз’яснюється у коментарі до ст. 24 Конституції України.
Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Невідчужуваність прав і свобод людини — це їх внутрішня, іманентна, «неминуча» притаманність людині, їх невід’ємність від неї. Ця властивість прав і свобод полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є неодмінною, закономірною приналежністю кожної людської істоти. Вони притаманні людині як такій та «набувають чинності» з моменту її народження. Тому права людини — у їх виникненні та існуванні — не потребують дозволу, схвалення з боку будь-кого, у тому числі й з боку держави. Вони лише можуть бути визнані юридичним законом (державою) задля їх гарантування. Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей: без них вона — незалежно від місця, часу й умов її існування — не зможе сформувати, розвинути, проявити себе саме як особистість. Оскільки ніхто не дарує людині її прав та свобод — ані держава, ані якесь інше об’єднання, угруповання, ані та чи інша особа, то й відібрати, позбавити їх людину не може ніхто. Більш того, сама людина не може від них відмовитися. «Права людини та основні свободи є невід’ємним правом кожної людини, даним їй від народження», — зазначається у п. 2 ч. 2 Декларації та Програми дій Всесвітньої конференції з прав людини, яка відбулася під егідою ООН у Відні 1993 р.
Непорушність прав людини — це «незменшуваність», «недоторканність» можливостей людини, котрі відображені тими чи іншими її правами. З поняттями невідчужуваності та непорушності прав людини тісно пов’язані (але не тотожні їм) неприпустимість їх скасування та обмеження (останнє положення роз’яснюється у коментарі до наступної статті).
Можна сказати, що невідчужуваність та непорушність прав людини характеризують їх як такі права, які існують навіть незалежно від їх юридичного визнання (тобто як права «природні», або загальносоціальні). А неприпустимість їх скасування й обмеження — як такі, котрі вже закріплені в Основному Законі держави (тобто як права позитивні), в якому таку формальну заборону встановлено.
Стаття 22.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Соціально-філософським підґрунтям коментованого припису є уявлення про принципову невичерпність розвитку, збільшення кількості й розширення обсягу і свобод людини, необхідних для задоволення її потреб. Зростання та урізноманітнення людських потреб — соціальна закономірність, підтверджена усією історією людства. Ця закономірність якраз і є об’єктивною основою невичерпності прав та свобод людини. Невичерпність прав і свобод не слід ототожнювати із необмеженими можливостями їх використання. Останнє положення роз’яснюється у коментарях до статей 21, 64 Конституції.
Наведений припис фіксує «відкритість» переліку конституційних прав і свобод людини, свідчить про те, що вони не вичерпуються лише тими правами, які закріплені у Конституції. У такий спосіб резервується, передбачається можливість наступного розширення цього переліку, виникнення і державного забезпечення у подальшому нових прав людини і громадянина. У цьому полягає гуманістичний пафос коментованого положення.
Інший висновок із наведеного припису полягає у тому, що низка прав і свобод людини може існувати й існує поза Конституцією України.
По-перше, є такі права і свободи людини, котрі зафіксовано у таких міжнародно-правових актах, до яких Україна, можливо, поки що не приєдналась.
По-друге, існують такі права і свободи людини, які закріплено у певних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість котрих Україна дала (зокрема, шляхом ратифікації відповідних міжнародних угод), але які в її Конституції ще не відображені.