Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
По-третє, існують і згодом можуть зустрітись і такі права та свободи людини та громадянина, що їх закріплено у законах України чи інших нормативно-правових актах, хоча у Конституції вони взагалі не згадуються.
У зв’язку з цим набуває особливого, суто практичного значення таке питання: чи кожну зі щойно перелічених груп прав і свобод людини і громадянина, котрі не закріплено у Конституції України, слід вважати безпосередньо діючою, тобто такою, що захищається державою?
Як видається, відповідь на поставлене питання слід давати окремо стосовно правотворчих (передусім законодавчих) органів та щодо органів правозастосовних. Для перших із них усі права і свободи, які зафіксовані у всесвітніх та широко визнаних регіональних міжнародно-правових актах, мають бути практично визначальними, «критеріальними». Вони становлять своєрідний орієнтир, «дороговказ» для їхньої діяльності. А для другої групи органів такого значення можуть набувати лише конституційні права і свободи людини і громадянина. Останню обставину відображено, зокрема, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Гарантування прав і свобод — це встановлення і використання (застосування) їх гарантій. Поняття таких гарантій роз’яснювалось у коментарі до ч. 2 ст. 3 Конституції. Скасування конституційних прав і свобод, яке забороняється у коментованому приписі, — це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація, цілковите знищення. Скасування конституційних прав і свобод становить найгірший різновид їх порушення. Окрема заборона щодо скасування саме конституційних прав та свобод людини (і громадянина) прямо передбачена у ч. 1 ст. 157 Конституції.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У цьому приписі Конституція вперше торкається надзвичайно важливої і складної проблеми обмеження прав і свобод людини. Адже таке обмеження є не чим іншим, як звуженням змісту та обсягу прав і свобод. З викладеного розуміння прав людини стає очевидним, що центральним, стрижневим їх елементом є певні можливості людини — можливості діяти певним чином чи утримуватися від певних дій задля задоволення її потреб та інтересів. Як відомо із загальної теорії діяльності, остання характеризується певними властивостями, рисами. До них належать: мета діяльності, предмет (об’єкт) діяльності, умови діяльності, способи (форми) діяльності, засоби діяльності, результати діяльності та деякі інші складові. Найбільш важливими, визначальними серед них є умови та засоби діяльності, оскільки саме ними зумовлюється реальність використання можливостей суб’єкта, тобто їх здійсненність. Тому поняття змісту прав людини можна визначити як умови та засоби, котрі становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Отже, означене поняття покликане відобразити якісні показники прав людини, які належать до суттєвих ознак цього явища.
Кількісні ж показники прав людини можуть відображатися поняттям обсягу прав людини. Відомо, що кількість — це визначеність предмета, яка характеризує його множинність, величину, інтенсивність, ступінь прояву тієї чи іншої його властивості Обсяг, як і будь-яка кількість, визначається за допомогою певних одиниць виміру (наприклад, кількість певних можливих варіантів поведінки, кількість часу, кількість благ, розмір пільг та ін.). Отже, обсяг прав людини — це їх суттєва властивість, яка відображається кількісними показниками відповідних можливостей, виражених у певних одиницях виміру. Одиниці виміру «кількості«(обсягу) прав людини не можуть бути універсальними, однозначними, однорідними для всіх і будь-яких прав людини. Характер таких одиниць виміру зумовлюється, насамперед, змістом можливостей, які відображені відповідними правами, а також особливостями носіїв (суб’єктів) прав та специфікою об’єктів цих прав (тобто тих чи інших благ). Наприклад, обсяг права на свободу вибору віросповідання може характеризуватися кількістю віровизнань, конфесій, які можуть бути предметом такого вибору. Обсяг права здобувати вищу освіту характеризується, зокрема, кількістю вищих навчальних закладів, у яких можна її здобути, а також кількістю спеціальностей, за котрими готують фахівців у цих закладах.
З огляду на викладене, можна вважати, що звуження змісту прав і свобод — це зменшення ознак, змістовних характеристик тих можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами; а звуження їх обсягу — це зменшення сфери суспільних відносин, у межах якої може відбуватися здійснення людиною її прав і свобод (тобто зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу або будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод). Отже, звуження змісту стосується якісної характеристики відповідного права, а звуження обсягу — його кількісної характеристики.