Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
— Я знайду своє виправдання не в словах, а в ділах. Дайте мені виступити перед об’єктивом, і ви побачите, що новий Престо дорожчий за старого…
Пітч підскочив у кріслі.
— Ви не Престо! Тепер я бачу, що ви не Престо! Ви — молодий чоловік, який мріє стати кінознаменитістю. Ви підслухали нашу розмову про Престо і повели рисковану гру. Тоніо Престо не сказав би того, що кажете ви. Тоніо Престо знає, що талант — справа другорядна. Головне — реклама. Люди з талантом нерідко гинуть під тином, нікому не відомі, ніким не оцінені і не визнані, а рекламою можна піднести бездарність на вершину слави. Престо був незрівнянний, прекрасний, чарівний. Але хай мене чорти спалять, мов стару кіноплівку, якщо таких же Тоніо не знайдеться десятки в ярмаркових балаганах!
— Ви самі тільки що казали про те, що Престо і його ніс — унікум.
— Так, я казав і казатиму. Бо на рекламу цього носа я витратив понад мільйон доларів, перш ніж цей ніс з’явився на екрані. Слава будь-якого кіноартиста прямо пропорціональна сумам, витраченим на рекламу. Це добре знав Тоніо Престо, як би він не цінував себе. Не робіть трагічних жестів. Припустімо, що ви справжнісінький Тоніо Престо, тобто, що ви були ним. Припустімо, що душа, талант у вас лишилися престовські. Що я, апаратом душу знімаю? Які б ви не були геніальні, будьте ви хоч тричі геній, публіка не знає вас, і в цьому все ваше нещастя. А робити з вас нового Престо, Престо-трагіка — це занадто клопітно, невигідно, нудно. Досить. Я тимчасово припиняю виробництво кінозірок і геніїв. Занадто дорого. Ви непотрібні нам, юначе. Вітайте нашого старика Тоніо Престо, якщо ви побачите його, і скажіть, що ми з нетерпінням чекаємо його і по-батьківському поцілуємо найсвятішу туфельку.
— Я все-таки наполягаю…
— І даремно. Я припускаю, що ви — геній. Але публіка повірить у геніальність тільки тоді, коли я прикрашу шлях генія райдугою банкових білетів, а вони мені нелегко дістаються. Бажаю вам успіху на якомусь іншому поприщі. Можливо, вам пощастить поступити до адвоката клерком чи в банк рахівником. Це дасть вам небагато, але хто ж винен? Ви самі вигнали себе з раю, якщо ви справді були Тоніо Престо. — Пітч подзвонив і наказав лакеєві провести юнака.
Гра була програна.
— Хто цей молодий чоловік? Божевільний чи пройдисвіт? — запитав юрисконсульт містера Пітча, коли двері зачинилися за Тоніо. — Ви говорили з ним так, ніби наполовину вірили тому, що він справді Тоніо Престо.
— Не наполовину, а майже на всі сто процентів. Справа в тому, що Гедда Люкс дзвонила мені по телефону. Вона запевняла, що бачила фотографії і різні документи, які безперечно підтверджують, що Тоніо Престо змінив свій зовнішній вигляд після якогось лікування. І тільки коли він почав говорити про випробування його як кіноартиста, я, признаюсь, трохи усумнився в тому, що він колишній Тоніо Престо. Осел! Він сам погубив себе. Він пропаща людина. Він занадто розпещений грішми і успіхом, щоб перейти на скромніше амплуа в житті. Маючи звичку широко жити, він швидко розтринькає своє майно, рухоме і нерухоме. Ось чому я поспішаю пред’явити позов.
— Ви передбачливі, як завжди! — полестив Олкотт своєму патронові.
Містер Пітч закурив нову сигару, пустив струминку диму вгору і, коли дим розійшовся, сказав глибокодумно:
— Отак і слава. Коли немає грошей на сигари, зникає і дим слави.
Олкотт шанобливо вислухав цей невдалий афоризм як перлину мудрості.
ЗА РАХУНОК КОЛИШНЬОЇ СЛАВИ
Тоніо засмутила невдача. Вийшовши од Пітча, він відчув слабість в ногах, його мучила спрага. А йому ще треба було пройти довгу і томливу путь назад. Тепер Тоніо йшов прекрасною широкою дорогою кіно-містечка, повз надземні будови, де містилися лабораторії, майстерні, будинки і готелі артистів та службовців.
З правого боку дороги, біля громіздкої будови — складу декорацій — містився невеликий ресторан, — його охоче відвідували в дні зйомок статисти, які проводили тут довгі години чекання. Тоніо машинально опустив руку в кишеню, сподіваючись знайти дрібні гроші. Але, крім пом’ятої носової хусточки, в кишені нічого не було. Престо зітхнув і хотів пройти мимо ресторана, але спокуса була така велика, що Тоніо нерішуче уповільнив ходу і, нарешті, ввійшов у ресторан.
За мармуровим столиком сиділи два початкуючі кіноартисти, блондин і брюнет. Брюнет недавно висунувся із статистів у буквальному і переносному розумінні: він ще грав у натовпі, але режисер висував його вперед так, що глядачі могли виділити його з маси статистів. Ще трохи, і йому дадуть маленьку епізодичну роль. Тоді він стане справжнім кіноартистом. А режисером, який висунув юнака, був сам Тоніо. Цей юнак, — як його прізвище? Сміт. Один із мільйонів Смітів… Заради Престо він кинувся б у вогонь і в воду. Та ба! Тоніо не був схожий на самого себе. І Сміт, звичайно, не повірить Тоніо… Молоді люди пили фруктову воду. Нестерпно! Престо немовби випадково зупинився біля столика двох юнаків.