Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає
- Автор: Айраксинен Тимо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-66-3
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів, адже про щастя мріє ледь не кожна людина.
Життя, звичайно, можна змарнувати. Воно може бути приємним і сповненим насолод, але це ми на початку вже обговорювали. Кожен сам робить свій вибір. Розпуста і насолода вабить, я не заперечую. Але тоді слід забути про щастя. Якщо говорити про справжнє щастя, керування і контроль над власним життям — ключові поняття, якщо ми зможемо абстрагуватися від офіційної мови. Контроль над життям необов’язково є поняттям середнього класу, хоч би керування життям і вважалось. Середній клас — анальний процес, який керує своїм життям так само, як роботою кишки. Буржуа запихає до рота достатньо їжі, старанно її перетравлює і утримує випорожнення. І тільки коли настає слушний момент, розслаблює сфінктер, і тоді з цього роблять секрет. Керування життям, урешті-решт, усього-на-всього запор. Більше нічого не виходить назовні, хоча тиск великий і потреба критична. Під час розрядки не виникає насолоди, лише сильно болить. Те саме продовжується і надалі. Життя дійсно потрібно взяти під контроль у кращий за цей спосіб. У нагороду отримаєш душевний спокій.
Марнування життя — відповідь-реакція на вимогу керування релігійним життям і життям середнього класу. Те, що не можна використати і чим не можна володіти — власне життя, — викидають на смітник. Не кажуть, що з ним потрібно робити, і тому викидають його або руйнують. Саме тому вся розкіш навіює сум. Вона не є результатом власного і вільного вибору людини. Тому за нею слід сумувати.
Щоб життя не марнувати, тобто не тримати його в кишці, як під час запору, що слід робити? Як взяти власне життя під контроль? Власне, уся ця книжка розглядає лише це велике питання, наприклад, коли говорить про насолоду та біль і їхні взаємовідносини. Лишилася тільки одна тема — гармонія і її стосунок до душевного спокою.
3.5.4. Великий принцип гармонії
Гармонія означає, що складові пасують одна до одної, впливають одна на одну і створюють цілісність, яка вміщає більше, ніж окрема складова сама по собі. Наостанок як підсумок усього вищесказаного я наведу модель гармонії у настільки широкій перспективі, наскільки це можливо, модель космічної гармонії. Ідея гармонії у будь-якому разі вимагає якомога ширшої перспективи. Припустімо, що є гармонійна сім’я, члени якої люблять одне одного й у всьому іншому теж ідеально гармонійні. Якщо їх оточує вороже і жорстоке суспільство, сімейна гармонія довго не протримається. Сина вбивають під час відрядження. Сім’ю охоплює сум, і, коли нещастя повторюються та набирають сили, сімейне щастя дає тріщину. Нікому не під силу витримати все. І навіть якби суспільство теж було гармонійним, природа подеколи позбавляє засобів прожиття і даху над головою. Сварки та злість посилюють нестерпний досвід нещастя. Так гармонія стає тимчасовою і недовговічною, а то й зникає остаточно. Це означає, що людині не дано жити в країні щастя, де душевний спокій нерушимий. Але це не означає, що філософія повинна припинити роздуми над гармонією і щастям. Завжди можна зобразити ідеал, якого не існує. Принаймні він дає напрям для хороших думок і допомагає переживати скрутні часи.
Кожен ідеал — витвір його творця. Далі я роблю своє припущення щодо кінцевої моделі гармонії — світу щасливих людей. Нехай кожен зробить свою. У будь-якому разі щастя за своєю суттю — душевний спокій і задоволеність. Але тоді щастя повинно базуватися на гармонії, аби не потрібно було хотіти потрапити в кращий світ. Гармонійний світ — хороший світ.
Рисунок поданий у доступній формі та легко зрозумілий. Людина не є центром всього, адже її щастя і самопочуття залежать від усієї цілісності, складовою якої вона є. Інші складові — суспільство або спільнота, адже людина все-таки собака, а не кішка. Людина живе у природі і є її частиною. Про це легко забути та протиставити людину природі. Виникає ідея, що людина зі своєю технікою перемагає і підкорює природу, роблячи її своєю служницею. Це їй не вдається, адже людина — природна істота, яка з природи виходить і туди ж повертається. Протиставлення лише руйнує гармонію. Суперечність надумана, утім, руйнує стосунки людини з природою. Врешті-решт, усі ми — частини Всесвіту, хоч би як складно було людині думати про Всесвіт раціонально. Ми думаємо, що Всесвіт — навдивовижу велика цистерна або контейнер, куди помістили Сонячну систему, земну кулю та людину жити. Ми як золоті рибки у великому акваріумі або птахи в клітці. Фізика каже, що це не так. Всесвіт за своїми розмірами і силою настільки величезний, що земна уява не здатна осягнути його характер і сутність. У будь-якому разі гармонію потрібно співвіднести з цілісністю, адже гармонія стосується цілісності всього і всіх.