Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає
- Автор: Айраксинен Тимо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-66-3
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів, адже про щастя мріє ледь не кожна людина.
Людина — частина природи. Людина використовує природу в своїх цілях і думає, що природа створена для неї. Ця позиція суперечить принципові гармонії, адже природу експлуатують і її справжню сутність заперечують. Людина вкотре жертвує гармонією заради порядку. Людина організовує свій світ так, що ставить себе і свої бажання на перше місце, а природу ставить на службу цим бажанням. У результаті отримуємо бруд, нечистоти, відходи, руйнування і смерть. Урешті такий світ стає для людини нестерпним. Вона намагається з нього вибратися, отже, вона нещасна. Крайній приклад — Чорнобиль, де довелось організувати зону відчуження. Усі змушені були покинути непридатне для життя місце. Лишилася тільки атомка, яка продовжує роботу. Це крайній приклад, але він чудово ілюструє проблему. Біблійська ідея про природу, яка дана людині в користування, помилкова і повинна бути відкинута. Людині, звісно, необхідно використовувати природу в своїх цілях. У людини є базові потреби. Їй необхідно їсти і пити, і без дарів природи їй не вижити. Але людина може також давати природі, намагатися захистити її і піклуватися про її інтереси. Якщо необхідно ловити рибу для їжі, не слід викидати не з’їдену рибу. Але це спадає людині на думку, лише коли риби обмаль і є загроза лишитися голодним. До цього людина бездумно використовує харчові запаси. Використання важко узгодити з ідеєю гармонії. Воно є не чим іншим, як експлуатуванням, підкоренням і руйнуванням.
Людина намагається гармонізувати свої стосунки з природою у два різних способи, зображених на рисунку. Перший — залишити природу первозданною, другий — пізнавати її красу і велич. Природу слід залишити в спокої без людського втручання. Це мінімізує шкоду і встановлює для неї жорсткі рамки. Людина використовує те, що необхідно. Решту не чіпає і дозволяє розвиватися всьому своїм ходом. Простий приклад — не намагатися повернути пташеня, яке випало з гнізда, назад на дерево. Лишити природу в спокої. Людина не втручається у життя природи, допоки не має необхідності задоволення своїх власних інтересів. Природа нікого не жаліє, так і людина не жаліє нікого у природі. Поранений лось може в спокої корчитися у муках, якщо це не людина його поранила. Природоохоронні території закривають від людини повністю.
Мене завжди приваблювала думка про природу, яку залишать у спокої повністю. У Лапландії була б велика територія, куди ніхто ніколи не заходив би. Навіть біологи та інші дослідники. Митці ніколи б не бачили тих місць. Територія була б закрита і рано чи пізно набула свого первозданного вигляду та форми. Ми знали б, що така територія існує, але нічого більше. Зазвичай дослідники залишають собі можливість доступу до таких місць, адже отримують там цінну інформацію, якої не дістанеш деінде. Але це теж експлуатація природи. Для чого їм потрібна така інформація? Чому не залишити природу в спокої? Чому дослідники мають привілеї? Чому не може бути природи, де ми ніколи не займатимемося ніяким збором даних? Така природа священна, адже навіть інформація щодо неї її руйнує. Її недоторканість обов’язкова й остаточна.
Утім, я не вірю, що це хороший спосіб гармонізувати стосунки людини з природою. Йдеться про кращий принцип організації. Як гармонія була б реалізована у ситуації, де її складові ніяк не взаємодіють між собою? Найнадійніший спосіб гармонізувати стосунки людини з природою — пізнавати її красу та велич. Естетичне переживання повертає природу до стану, де вона більше не є лише місцем людини у світі, загрозою, складом продуктів і потойбічною самотністю. Природа суттєво змінює внутрішній стан людини через її почуття та уяву. Природа красива, нею насолоджуються, і вона має на людину постійний вплив. Наснажує її, збадьорює і надихає. Дає життєву силу та вивільняє енергію. Природа велична. Пізнання природи змушує переживати великі почуття й учить людину, який прекрасний цей світ і наскільки незначне місце в ньому порівняно з природою посідає людина. Природу не лишають у спокої, натомість перетворюють її на платформу для пізнання краси та величі. Природа стає частиною внутрішнього світу людини. Природа програла, але гармонії досягнуто.