Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
— Перемога! Перемога!! Перемога!!
Пелагія схоплюється з постелі. Зі стопи, розсіченої камінцем, що десь у дорозі потрапив до взуття, справді стікає смужка крові. Променіючий Сигісвульт схиляється над нею і, неспроможний од радості на жодне інше слово — вдесяте чи вдвадцяте кричить:
— Перемога! Перемога! Перемога!
У кімнаті темно. Але ось уже вносять світло. «Я проспала весь день», — думає Пелагія, швидко всовуючи відпочилі ноги у червоні черевики. До кімнати щохвилі вбігають нові постаті — обличчя спітнілі, вимучені, нерідко закривавлені чи перев’язані, але всі променіючі радістю, щастям і гордістю — передусім невимовною гордістю… За сім годин розбили непереможного!
Розбили… змели…
— Змели дощенту! — гукає молодий Себастьян, що входить до кімнати, злегка кульгаючи, дряпнутий стрілою по стегні. Із запалом розповідає Пелагії, як легко Боніфацій вже за першу годину розбив обидва крила супротивника і з трьох сторін вдарив на його центр. І це такий непереможний?… полководець, славлений хроніками й поетами?… полководець, імені якого не вимовить без страху жоден варварський король?! Воістину, лише для битв із варварами й годиться!… Кидати ауксилії на почетвірну черепаху добірних палатинських легіонів?! Забирати з крил кінноту, перш ніж ворог опиниться під градовим обстрілом катапульт?! А це останнє?!… це найгірше… справді ганебне?!… Збити всі свої сили в одну масу наче для тим страшнішого удару, але насправді для того, щоб легко дати обійти себе з флангів?!… Такий розгром!… Військо повністю розпорошене… майже всі комеси в неволі… сам Аецій, може, вбитий… якраз шукають його тіло… А Боніфацій ще перед полуднем думав, що на півроку зачиниться в Арімінумі!… Лише тепер Пелагія питається про Боніфація. — Разом із кіннотою переслідує Касіодора, що з двома легіонами тікає вгору Рубіконом… Весь день не зсідав із коня… весь час у першій шерензі…
Пелагія сама не знає, чого її обличчя раптом заливає гарячий рум’янець.
— З ним усе гаразд?…
— З ним?… завжди все гаразд… — починає Себастьян і раптом обриває, побачивши, що неспокійний погляд Пелагії торкнувся молодого трибуна-алана, який промовистим рухом показує на своє плече.
— Поранений?
Сама не сподівалася, що аж так скрикне. Рум’янець одразу ж відплив, обличчя збіліло, як край туніки талару.
Себастьян блискавичним поглядом змусив алана перетворитися на соляний стовп.
— Марничка. Подряпина, — сказав вільним, майже веселим голосом. — Якийсь спис на мить застряг під ключицею… зрештою, далеко від шиї… Коли його вийняли, витекло всього три краплі крові. Маленька подряпина, — повторив і одразу ж додав. — Але яка значна перемога!… Воістину, найбільша від розгрому язичників під Аквілеєю… Доки житиме Римська імперія, доти й Боніфацієва слава!
Коли Боніфацій розплющив очі, зменшена до розміру пальця тінь на сонячному годиннику в перистилі показувала полудень. Троє лікарів квапливо обмінялися значущими поглядами: «Вперше за три години… попри всі заходи!», а погляд найстаршого і найповажнішого з них додав: «І востаннє..» Швидко відступили, відкриваючи близькому до смерті переможцеві вид на увесь скупаний у блисках сонячного світла перистиль. Одразу ж біля ложа, з обличчям наче закам’янілим од болю і невимовного здивування, стояла Пелагія. Крик, що несподівано для неї самої вирвався три дні тому на звістку про поранення Боніфація, виявився віщим. Наймогутніший чоловік Заходу, переможець непереможного, мудрий і вчений полководець, хоробрий воїн, який за весь час битви ні разу не відступив за другу шеренгу, — конав у муках, з кров’ю, смертельно отруєною іржавим наконечником списа, через рану, з якої витекло всього три краплі… Губи вже геть посиніли, землисто-сірі щоки глибоко запалися, застиглі пальці судомно розчепірилися, а все-таки з його обличчя ще не зник вираз цілком притомної турботи справами світу. На оточення справляв враження командувача, якого смертельно поранено у розпалі битви, а який не дозволяє вийняти стрілу з рани, доки не впевниться, що тріарії, котрі мали вирішити перемогу, вже підвелися з колін… вже нахилили списи до наступу… Пелагія, що вважала чоловіка людиною зі слабкою, майже жіночою душею, не могла надивуватися, дивлячись на нього в ці останні дні. Але Сигісвульт, який часто бачив його у вогні битви, зовсім не дивувався тому, що патрикій в останні свої хвилини поводиться саме так, навпаки: наче цілковито поділяючи стурбованість, що відбилася на обличчі Боніфація, тільки-но він розплющив очі, — хутко наблизився до ложа і сказав: