Аецій, останній римлянин

Атлети в амфітеатрах, візничі в цирках — хоч червоні чи білі, блакитні чи зелені, трагіки в театрах, міми, канатохідці, фокусники, — все це одного дня раптом перестало розважати мешканців вічного міста. Заклади ставлено лише на те, хто переможе: Аецій чи Боніфацій? А передусім на те, що зробить переможець із переможеним і полоненим супротивником… Загалом усіх цікавила доля Аеція, якби він зазнав поразки. Відомі були його погрози, що схопленого супротивника закоптить і лише тоді, як задушиться, відітне трупові голову, — та ніхто не знав, що вчинить переможний патрикій. Боніфацію, коли залишав Рим, надано таку владу і свободу рухів, якої не мав навіть Констанцій, доки не став цісарем. Бо якщо муж Плацидії мусив усіх переможених і полонених ним узурпаторів та бунтівників одсилати до імператорського суду, інколи ж карати їх у точній згоді з раніше отриманим наказом, то Боніфацій добився від Августи і сенату права самостійно вирішувати, що вчинити з полоненим Аецієм: отож міг би навіть, не узгоджуючи цього з Римом, обмежитися осліпленням, відрубуванням правої руки чи хоч би тільки вигнанням і конфіскацією маєтків. Плацидія дуже неохоче і лише після довгого опору розлучилася з думкою, що нарешті побачить голову ненависного Аеція, кинуту їй під ноги, адже Августі в той час більше, ніж коли-інде потрібні були добрі стосунки із сенатом, а саме сенат не лише підтримав, але й вшанував вимогу патрикія, ухваливши карбування медалі, на якій була б увічнена його істинно римська humanitas і милосердя, пристойне християнському полководцю. Сенат-бо вважав, що заслуги Аеція в обороні римського миру та цілісності Partium Occidentis такі значні, що навіть за злочин бунту і роздмухування громадянської війни його не можна безумовно засуджувати до страти. Щоправда, Петроній Максимус і Квадранцій у кількагодинних промовах посилалися на приклади давнини, передусім на Манлія Капітолійського, а з недавніх — Стиліхона, але Вір, Басс, Секст Петроній і Глабріон Фавст у ще довших промовах привернули до себе переважну більшість сенаторів, — не стільки завдяки своєму авторитету, впливам і промовистості, скільки тому, що три чверті всіх найпресвітліших, пресвітлих і ясних зовсім не були певними наслідку боротьби, — і воліли, наскільки можливо, забезпечитися на випадок перемоги Аеція. Серед них теж панувало шаленство ставок: Глабріон Фавст поставив чотири уславлені в циркових змаганнях квадриги проти сполетського виноградника[91] одного з численних Ліциніїв Крассів, твердячи, що все закінчеться примиренням; натомість Секст Петроній тихцем заклався з молодим Авксенцієм на десять невільниць, найгарніших, яких можна буде знайти весною на торзі в Tres Tabernae, причому принаймні половину з них мають становити негритянки з південних окраїн Лівії, особливо дорогі в Римі у цю пору року. Предметом їхнього закладу була не стільки доля Аеція після поразки, скільки місце вирішальної битви: Авксенцій, що певний час служив під командуванням Аеція, був певний, — галлійські війська безперешкодно зійдуть з Альп в долину Паду і, щоб не дати втягти себе у тривалу облогу, якомога швидше поспішать проти Боніфація, залишаючи дорогою гарнізони у всіх значніших фортецях, змусять його до битви у відкритому полі і, напевне, розіб’ють десь між Мутіною та Бононією[93]. Секст Петроній згоджувався з тим, що Аецій безперешкодно перейде через Альпи, але вважав — це забере в нього стільки часу, що Боніфацій встигне замкнутися або в Медіолані, або в Патавії, — та в жодному разі не в Арімінумі, бо не кине на ласку бунтівників улюбленої Августою Равенни.