Стріляй, як дівчисько
- Автор: Хегар Мэри Дженнингс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3927-2, 978-617-12-4169-5, 978-617-12-4170-1
- Переводчик: Анастасия Дудченко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Стріляй, як дівчисько». Краткое содержание книги:
Кімната була заповнена людьми, тож довелося стояти. Правда, мене трохи здивувало, що ніхто не запропонував виснаженому екіпажеві сісти на вільні місця. Я глянула на закривавлену уніформу, суху але пропахлу пальним, вирішивши, що люди витріщаються на мене саме через це. Джордж, як керівник польоту, прокашлявся й заговорив.
— Політ почався без проблем. Ми дістали від розвідки інформацію по радіо про наявну небезпеку і про те, що до нас долучаться «Кайови».
Фактично це був звичайнісінький звіт. Він нічим не відрізнявся від інших, крім певних нюансів і великої кількості народу. Я почала непокоїтися, думаючи, що в деяких наших рішеннях можна засумніватися, хоч і вважала, що в той момент ми ухвалили найкращі з рішень. Звісно, нас можна звинуватити в тому, що повертатися вдруге було не варто.
Хтось може сказати, що ми мали дочекатися А-10, але там, унизу, було троє поранених американців, які потребували невідкладної допомоги. Ми мали всі підстави думати, що ворогові просто пощастило влучити в мене. Ніхто й слова не мовив про те, що «Педро-16» відмовився входити в небезпечну зону.
Коли Джордж і командир «Педро-16» дійшли до того, як ми опинилися в пастці, втрутився другий пілот і почав говорити таке, що я не збиралася просто так пускати повз вуха.
— Потім ми приземлилися, щоб забрати вас, — сказав він, прокашлюючись.
— Хвилиночку, — перебила його я.
П’ятдесят облич повернулися до мене. Приблизно п’ятеро людей уже знали, що я зараз скажу, і, судячи з їхнього виразу, їм аж полегшало від того, що хтось таки змусить «Педро-16» пояснити свою гівняну поведінку.
Ну ж бо, Ем-Джей. Учисть їм.
— Хлопці, чому ви не забирали нас так довго? — відверто спитала я. — Ви зливали пальне? Я гадала, що ви сядете поруч, щойно ми вимкнемося.
Пілот вирячився на мене й не міг повірити своїм вухам. Тиша, яка запала в кімнаті, приголомшувала.
— Ви не так уже й довго були на землі, — відрізав він. — Отже, в ту мить…
— Ні, — перебила я його. — Ми були на землі хвилин із двадцять!
— Певен, що вам так тільки здалося, Ем-Джей. — Він гиготнув так, наче розмовляв з дитиною. — Насправді це тривало менше.
— Розвідко… Як довго ми були на землі?
Хлопці й дівчата з розвідки чули наші перемовини по радіо й записували геть усе.
— Ем, вісімнадцять хвилин, капітане, — боязко відповів командир розвідки, не бажаючи встрявати в суперечку.
— Вісімнадцять хвилин, — впевнено кивнула я. — Гаразд, то що ви робили вісімнадцять хвилин?
Вісімнадцять хвилин — це достобіса довго, коли ти сидиш під обстрілом на землі, а над тобою кружляє вертоліт, відмовляючись приземлитися.
— Я не знаю, — сказав він.
Я подивилася на пілотів «Кайови» — вони штурхали один одного ліктями й хитали головами. Правда була в тому, — ми всі це знали, — що нам і досі довелося б чекати там, якби не екіпаж «Кайови». Тільки коли вони приземлилися, показавши «Педро-16», що це безпечно, і перебравши керування операцією на себе, той нарешті був змушений якось зреагувати.
— Гаразд, тож у цей момент приземлилися «Кайови», — провадила я, втішена, що домоглася свого, і готова звітувати далі.
— Правильно, — сказав Джордж із задоволеною усмішкою на обличчі.
Потім ми дійшли до того місця, коли я почала стріляти. Я відчувала, що чітко визначила позицію ворога, бо впевнено бачила точку обстрілу, але не мала зв’язку з пілотами «Кайови». Я могла б поставити в скрутне становище інший літальний апарат, якби він опинився на лінії вогню. Правду кажучи, рішення було неідеальне, і мені мало б дістатися на горіхи. Пілот «Педро-16» самовдоволено посміхнувся, бо знав, що зараз буде, і радів з того, що цього разу перепаде мені.
Але Джордж просто проминув те, що я стріляла, і запитав, чи є в аудиторії ще питання. Я не могла в це повірити. Звіт майже закінчився, і я вже ось-ось мала вийти сухою з води. Потім один з армійців підняв руку.
— А хто стріляв з мого шасі? — запитав він.
Лайно! Тепер я точно матиму величезні проблеми. Бажання захистити Стіва й інших затуманило мій розум, і, мабуть, тепер мене за це дискваліфікують. Ось тобі й маєш кар’єру пілота!
Я глибоко вдихнула й смиренно підняла руку десь до рівня вуха.