Стріляй, як дівчисько
- Автор: Хегар Мэри Дженнингс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3927-2, 978-617-12-4169-5, 978-617-12-4170-1
- Переводчик: Анастасия Дудченко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Стріляй, як дівчисько». Краткое содержание книги:
— Мейдей. Мейдей… «Педро один-п’ять», потрібна евакуація.
Наш вертоліт-побратим з несправною зброєю лишався високо в небі й зовсім не виявляв бажання приземлитися.
— Мейдей. Мейдей… «Педро один-п’ять», потрібна евакуація, — знову сказав Ті-Джей.
Я подумала про те, що вертольоти літають у парі, щоб у разі аварії один міг допомогти другому. «Педро-16» уже відмовився взяти на борт наших поранених через страх перевантаження. Тепер ми просили їх підняти ще більшу вагу. Тому й не дивно, що вони не хотіли спускатися.
Однак Ті-Джей і далі кричав у радіо.
— МЕЙДЕЙ! «Педро один-шість», бляха, спускайтесь і заберіть нас!
А потім почалася справжня перестрілка.
Пізніше я читала у звітах, що довкола нас було близько ста п’ятдесяти талібів. Вони мали чіткий план: вивести з ладу конвой, поранити солдата, приманити вертоліт рятувальників і збити його. Цьому планові годилося б запобігти, але ми були тут, і нас щохвилини могли розстріляти. Певна річ, оті всі ворожі сили, з якими ми стикнулися біля конвою, мали намір закінчити свою роботу, тобто вбити або взяти в полон кожного з нас. Ліворуч від вертольота об каміння під нашими ногами зі свистом ударялися кулі.
— Задраймо люки з цього боку. Забагато вогню на нас, — скрикнув ____________, кивнувши головою в інший бік, а тоді усміхнено додав: — Безпечніше йти через кабіну. Не хочеться знову вхопити кулю.
Я усміхнулась у відповідь і закинула ногу в кабіну. Точніше, спробувала це зробити. Біда з тим одягом! Прив’язані до талії рукави розв’язалися, верх костюма опустився, і я зачепилася за нього ногою. На півсекунди ми зустрілись очима, і я просто розсміялася, бо ситуація була геть абсурдна. _____________ гиготів, коли незграбно взяв мій костюм за те місце, що нижче від спини, і штовхнув мене у відсік.
Потім штовхнув іще раз, і я майже прокотилася по підлозі, вбираючи в себе пальне з калюж. Він заліз услід за мною. Тепер ми обоє іржали, як ідіоти. Ті-Джей, тримаючи оборону в передній частині «пташки», обернувся подивитися, чи не з’їхали ми з глузду. Може, злегка й з’їхали, бо аж заходилися реготом. Однак нам треба було трохи розслабитися.
Бійці Талібану напосіли на наш вертоліт. Довкола дзижчали кулі. Вони летіли зусібіч, а ми ще не зробили жодного пострілу. Згідно з правилами, нам треба було знати точне місце обстрілу. Може, нам і полегшало б трохи, якби ми постріляли по горах, але тоді ми витратили б набої, які знадобляться, коли таліби прийдуть по нас. Не знаючи достеменно, звідки йде ворожий вогонь, тиснути на спусковий гачок безглуздо: можна зашкодити цивільним, які, не дай Боже, з’являться на цій території. З вертольотів у повітрі теж годі побачити, звідки стріляють, бо в горах дуже багато скель і печер, які ідеально прикривають ворога.
Раптом захрипіло радіо на аварійному каналі. То озвалась одна з «Кайов»
— «Педро один-п’ять», «Шамус три-чотири». «Педро один-п’ять», увага! Ми ПНБ для дозаправляння й перезаряджання.
Хай їм чорт — вони теж нас кидають?! Без прикриття з повітря таліби переб’ють нашу маленьку команду за лічені хвилини. Тільки ракети «Кайови» тримали ворога на відстані. Пілот «Кайови» це знав напевно, бо його подальші слова були просто безумством.
— Якщо ви можете ворушити дупами, то швидко збирайтеся. Ми пролетимо повз вас і підхопимо на шасі.
Я подивилася на згорбленого над радіостанцією Ті-Джея, щоб переконатися, що мені не вчулося. На шасі? Це Афганістан, а не Голлівуд. «Кайови» не приземляються на бойовищі й не перевозять пілотів на шасі. У них немає додаткових сидінь, і їм не вистачить потужності на додаткову вагу, особливо в таку спеку. Але, може, їхня вага стала менша, бо в них поменшало пального й набоїв?.. А як же наші пацієнти?
— Відмова. Нас забагато. Маємо трьох поранених.
— Прийнято, «Педро один-п’ять», — сказав пілот «Кайови». — «Педро один-шість» приземлиться й забере ПРів та поранених.
Нарешті. Наш вертоліт-побратим таки спуститься. Спочатку «Кайови» заберуть екіпаж на шасі, а решта людей полетить на «Педро-16». Це може спрацювати.
— Першим на вихід екіпаж, — сказав _____________. — Ем-Джей, ви зі стрільцем стрибаєте на першу «Кайову».
— Нізащо, — запротестувала я.
Я не хотіла кидати інших. Потім прикусила язика. ___________________ був головним у ПРів. Технічно нами командував Джордж, але він ніколи не піддав би сумніву накази _________. Тактичне керівництво лягло на плечі _____________, щойно ми почали працювати як наземні війська. Не можна було сперечатися з його рішеннями просто тому, що я не бажала евакуюватися першою.