Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Майор Т. був уже помітно загачений. Та й решта командирів теж; пригніченість панувала в залі, яка бачила неймовірні, не до опису, сцени; пригніченість клубочилася хмарами тютюнового і всілякого іншого диму над головами доблесного стада, яке втратило свого пастуха; всі були загачені і пригнічені, пригнічені і загачені, пригнічені і сумні, сумні та невеселі, невеселі і знову ж таки загачені, і навпаки; дехто підходив до Оттли висловити глибокі співчуття. Оттла приймала співчуття зі всією їхньою глибиною, приймала пригніченість і загаченість, сум та невеселість, напружено чекаючи, коли ж, нарешті, завиють пожежні сирени. Співчуття чимдалі ставали все глибшими, палкішими, щирішими. Палахкотіли свічки, чадили гасові лямпи, напруженість зростала і була вже дуже пізня година.
Оттла пéрла як дурна. Броньований автомобіль генерала Д. давно не розвивав такої швидкості і з незвички йому трохи паморочилося в… ну, що там у них замість голови? Провінційні містечка блякли у вранішньому тумані, просто над трасою сходило сонце. «Кайф», — сказала Оттла, стишивши швидкість, щоб прикурити цигарку. Її вже нудило від цигарок і виснажливої гонитви, але вона все ще боялася погоні і все ще не знала, як їй вдасться подолати останню, найнеприступнішу заставу. Дві попередні застави вона обминула безболісно, старими, всіма забутими трасами, які їй колись показав полковник Р. під час незабутньої, — о-ох, — позіхнула Оттла, — поїздки в гори за лавандою; такі малесенькі квіточки, а пахнуть — сказитися можна; якась москалька навіть пісню про них співала колись, як Оттла ще маленькою була, — в тій пісні нічого не можна було зрозуміти, зрештою, як і завжди в тих москалів, за винятком одного слова «лаванда», потім вар-вар-вар і знову: «лаванда», і кров би її люта спалила ту лаванду, і ту москальку, і ту останню, найнеприступнішу заставу, — але Оттла газувала далі, міцно закусивши нижню губу і намагаючись витиснути сльози з очей, щоб вони не так злипалися, але сльози не витискалися, старі покинуті траси вкрай приголомшили броньованого монстра, який звик виключно до елегантних автобанів, спати хотілося все дужче, і Оттла нарешті не витримала, завернула до якогось гаю, вимкнула мотор і миттю провалилася в глибокий пухнастий сон на задньому сидінні, широкому, м'якому; в розчинене вікно залітав пташиний щебіт, пахло літом і свободою, Оттла спала так міцно й щасливо, що не чула, як над трасою двічі пролетів гелікоптер з полковником Р. Її шукали і шукали неабияк.
До останньої застави лишалося трохи більше чотирьох миль, далі починалися гори вже не міські, а повстанські; туди ж, далі, за перевалом — кордон; на кордоні її затримати не повинні б, а там хтозна; кордон був останньою надією Оттли; вона залишить автомобіль повстанцям, сяде на пароплав — і бай-бай, «уродіна-мать», чи як там її ще називають; але застава охоронялася найжорстокіше, тут служили найвідданіші, найдобірніші мудаки, і Оттла прокинулася через три години від думки про мудаків та сонячного променя на щоці. В машині пурхав великий метелик, біло-блакитний, класний, Оттла відкрила дверцята, вигнала метелика на волю, потім дістала термос із кавою, яку наготувала вчора Ліза, канапки, зроблені Мартою після пожежі, почала снідати і думати, думати, думати, снідати, думати, думати, думати, снідати, думати і снідати, снідати і думати, але до голови лізли тільки безглузді фантазії, на зразок тих, що в автомобілі генерала Д. мусіли б бути крила, що надав їй нечистий народитися в цій дебільній країні, ну і таке інше. «Нема ради», — зітхнула Оттла, закручуючи кришечку термоса.
Вона вилізла з машини, розклала рештки канапок на серветці, — для пташок, трохи поприсідала, зробила таку-сяку руханку і з ненавистю подивилася на автомобіль, єдиний можливий порятунок. Треба було забрати Марту, принаймні чергувалися б уночі за кермом; Оттла відчувала, що виспалася, але голова була якась порожня і важка, якась не така, ніби й не Оттлина; вона згадала про валізу, витягла її з машини, і всівшися на траві, набрала шифр: «0-3563», Оттла, три-п'ять-шість-три, моя доцю… Замок клацнув. Оттла трохи повагалася і відчинила валізу.
Зверху лежала фотографія. На фотографії була дуже молода, усміхнена мама в японському кімоно, а її пригортав до себе теж дуже молодий іще капітан. Оттла уважно придивлялася до капітана і відчула, як волосся на її голові повільно, але невпинно підіймається сторч.
Сумнівів бути не могло, — маму обіймав Менелай, запеклий ворог генерала Д., головнокомандуючий повстанськими військами.
Тієї ж миті Оттла все-все-все зрозуміла. Вона була переконана, що вже бачила цю фотографію, — і не один раз. Вона знала те, що було написано на звороті. Навіть почерк пригадувала, — хоч тоді вона ще не вміла читати. Але читати вміла мама. А на звороті було написано таке: