Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Це було надприродне! «Правила поведения», які були записані в учнівському квитку кожного вихованця середніх учбових закладів, зовсім недвозначно попереджали цих вихованців, що їм дозволяється ходити по вулицях не пізніше сьомої години вечора, що їм забороняється відвідувати будь-які публічні місця і кінематографи, а бувати в театрах вони можуть на виставах класичних драматичних п'єс, та й то лише в супроводі батьків і з спеціальним на кожний окремий раз писаним дозволом директора[143] гімназії. В цьому ж параграфі вихованцям середніх учбових закладів категорично заборонялося також «ношение усов и бороды, а также всякого рода холодного и огнестрельного оружия» та «встречи, прогулки, а ровно совместное пребывание на улицах и в закрытых помещениях с лицами другого пола вне наблюдения родителей или лиц, особо их заменяющих»… Такі були часи міністра освіти Кассо. І раптом «вхід на бал і участь у танцях дозволяється вихованцям чотирьох старших класів середніх учбових закладів». Це була подія!

Цілком зрозуміло, що на бал ми з'явилися всі одинадцятеро.

Це був перший бал, на якому ми, гімназисти, були присутні на рівних правах з іншими громадянами. Нам було дозволено танцювати, розмовляти з особами іншої статі і навіть заходити до буфету пити лимонад і сідати там в присутності директора та вчителів гімназії. А втім, директор дуже скоро з балу зник, за ним розійшлися по домах і інші педагоги. Навіть гроза «внешкольного надзора», наш надзиратель Іван Петрович Петропович, прозваний відповідно до його професії просто Піль («піль!»), о дванадцятій годині вдав, ніби він уже не бачить жодного гімназиста, і рушив додому спати. Гімназисти уперше в житті були залишені на себе самих. На ознаку такої виняткової події Вітька Воропаєв у перерві між танцями, коли в буфеті було особливо людно, підійшов до шинквасу і гучно проголосив:

— Чарку горілки і, будь ласка, якнайбільшу!

Коли вдарили перші звуки танцю, табун кавалерів зірвався і покотився по паркету в різні боки. Кожний спинявся перед дамою, яка вражала його, і низько їй вклонявся. Це значило, що він запрошує її до танцю. Вона підводилась і клала руку йому на плече. Ніжні чи пристрасні звуки танцю підхоплювали пару, і, влившися в загальне коло, пара починала томно і чопорно кружляти по залі.

Танцювали тих часів здебільшого вальс, а також інші бальні та різні характерні танці. Хеавата, падеспань, падекатр, венгерка, краков'як, полька, мазур, котильйон, кокетка — оце їх назви, але хто їх знає, чим вони, крім мелодії, відрізняються один від одного.