Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Богуславський привітався до вчителів і звернувся до гімназистів.
— Панове! — сказав він. по короткій паузі. — Ми переживаємо зараз надзвичайні дні… Можете сісти…
З глухим рокотом ми завалились назад на парти. Тридцять пар легенів зітхнули з полегшенням. Було очевидно, що інспектор прийшов сюди не з наміром особисто вислуховувати німецькі відмінки та винятки. Він мав виконати якусь більш високу місію. Він прокашлявся і почав:
— Наша дорога вітчизна, наш улюблений і обожнюваний монарх…
Добрих п'ять хвилин Богуславський виголошував патетичну патріотичну промову. Вахмістром ми його звали не лише за його кремезну постать, а й за відповідне, цілком гідне такого чину, поводження з своїми вихованцями. Крім того, справжній вахмістр жандармського ескадрону, що стояв у нашому місті, Кошевенко, був схожий на нього і лицем, і постаттю, немов його рідний брат, так само, як інспектор, був схожий на справжнього вахмістра в методах виховання своїх підлеглих. З нашого інспектора був рідкий, навіть на часи Кассо, держиморда. А втім, у цю хвилину він був навдивовижу лагідний і піднесений. Високим штилем і тоненьким, ніяк не відповідним до його величезної постаті, голоском він прокричав нам про божий промисел, про силу царя-богоносця.
Все це було нам дуже добре відомо. Академіст Богуславський мав нахил до літератури, і саме він був автором відомої кожному середньошкільникові брошури «Трехсотлетие дома Романовых». В рік святкування трьохсотліття[152] її роздавали по всіх гімназіях Російської імперії всім учням. Ми — учні гімназії, де інспекторував сам автор, — повинні були вивчати прокляту брошуру напам'ять і назубок.
Після патетичного і досить абстрактного вірнопідданчого вступу Богуславський виклав нарешті і мету своєї появи. Війна почалася, бої точилися вже на прикордонні, наше доблесне військо розпочало переможний наступ, але й перемоги на війні не даються дурно. Шлях перемог теж встилається трупами і тілами ранених. Держава, проте, ще не встигла приготуватися до війни, яку їй так нагло і зухвало накинув її підлий ворог, шваб. Тому зараз вона жде якнайширшої допомоги від самого населення, сповненого найвищих вірнопідданчих почуттів та найгарячішого патріотичного ентузіазму. Сьогодні, не пізніш як через три-чотири години, мають прибути до нашого міста ешелони з першими пораненими. Ціле місто вже встало на ноги. Громадські комітети вже організують зустріч дорогих героїв — готують харчі, білизну тощо. Потрібні лише руки, які нагодують нещасних страдників, допоможуть від зворушеного і вдячного населення. Бути цими руками від імені міських комітетів інспектор пропонував саме нам, гімназистам старших класів.
— Ура-а-а! — гримнули ми у відповідь, так що шибки у вікнах забряжчали. Коротким знаком вказівного пальця — це був його звичайний жест — інспектор спинив наш ентузіазм.
— Отже, господа, всі, хто воліє послужити царю і отечеству, — а хто не воліє (інспектор стенув плечима), того ми неволити не будемо, — через три години мусять прибути до комендатури військової рампи.
З милою посмішкою інспектор повернувся до Ельфріди Карлівни.
— Я сподіваюся, дорога Ельфрідо Карлівно, що ви встигнете за ці три години відпустити всіх ваших «клієнтів»?..
Ельфріда Карлівна невдоволено знизала плечима і розвела руками. Пропустити за три години тридцять чоловік, які протягом цього року, та й всіх попередніх років, нічого не робили з німецької мови, — це, звичайно, недостатньо. Але якщо гер інспектор того вимагає… Ельфріда Карлівна запнулася. Вона погано знала російську мову і, не дібравши потрібного слова, переходила завжди на німецьку. Так зробила вона й цього разу. Про свою згоду зробити так, як інспектор того вимагає, вона заявила вже по-німецькому.
— Не інспектор, — нетерпляче перебив Богуславський, — а інтереси нашої дорогої вітчизни!
152
В рік святкування трьохсотліття… — тобто трьохсотліття династії царів та імператорів, які царювали з 1613 по 1917 р. Трьохсотліття пишно відзначалося в 1913 р. З цього приводу В. І Ленін в статті «Маївка революційного пролетаріату» писав: «Царева чорна сотня і поміщики, орава чиновників і буржуазія відсвяткували 300-річчя ювілей грабежу, татарських наїздів і зганьблення Росії Романовими» (Ленін В. І. Повне зібр. творів, т. 23, с. 283).