Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Натомість громадськості пред’явили інший документ з характерною назвою «До всіх громадян України» (так, нібито Україна вже була незалежною державою). Це звернення Генерального секретаріату констатувало: в «Петрограді счинилися криваві події»; «частина населення Петрограда (це було явною брехнею[213]. — Д. Я.) за проводом більшовиків повстала озброєна проти Тимчасового правительства і хоче накинути свою волю всій Російській республіці»; Генсекретаріат, який є «вищою крайовою владою», яку створили УЦР та «ствердив» Тимчасовий уряд, «буде боротися зі всякими спробами підтримувати петроградське повстання»[214].
28 жовтня учасники засідання Малої ради (присутні «мало не всі члени», «особливо багато представників національних меншостей», «є також представник козачого з’їзду та представники ще деяких київських організацій») довідалися про саморозпуск КОРу, були ознайомлені з останніми вістками зі столиці, в яких повідомлялося: «більшовицьке повстання остаточно приборкано; військо, яке було в Петербурзі, піддалося військові Керенського, привідці більшовиків зникли».
На цій хвилі МР ухвалила рішення про остаточне усунення Тимчасового уряду від керівництва дев’ятьма південно-західними губерніями: «загальне керівництво всіма розпорядженнями властей по охороні революції на всю Україну скупчується в руках Генерального секретаріату, який в своїй діяльності спирається на органи революційної демократії краю». Тим же рішенням «керівництво військовими властями було передано штабові військової округи», який негайно поставили під контроль комісарів таки «недосаморозпущеного» Комітету по охороні революції.
Ще за два дні в історичній драмі захоплення влади київськими політиканами, в драмі руйнації Російської демократичної держави, прозвучали останні акорди. Генеральний секретаріат у зверненні «До війська і громадян України» любісінько, чорним по білому написав таке:
«Українська Центральна Рада обрана всіма народами України і являється виразницею волі всієї революційної демократії. По суті це є Крайова рада селянських, робітничих і солдатських депутатів. Всі війська і всі партії повинні признавати власть Генерального секретаріату Української Центральної Ради і всеціло підлягати його розпорядженню»[215].
Хто і коли ухвалив оце, назавжди, мабуть, залишиться таємницею за сімома замками. Та й, зрештою, з огляду на катастрофічні наслідки цих рішень, це вже не так і важливо. Важливо знати, як ці рішення були реалізовані на практиці.
А це було так. Перший напрямок — поширення своєї «влади» на всі дев’ять так званих «українських губерній». При цьому негайно зіткнулися з протидією законних, легітимних органів влади. Слово Ірині Лебедєвій: після падіння Тимчасового уряду, пише вона, київські політикани пішли шляхом «пристосування» органів місцевої влади до нових умов. «Але органи місцевого самоврядування не стали реальною підтримкою уряду через переважання в їх складі представників російських політичних партій (виділено нами. — Д. Я.)», а якщо сказати правду — то через нелегітимний, незаконний характер влади Генсекретаріату та УЦР.
Зіткнувшись з опором, ГС зробив спробу спертися на «установи, підпорядковані безпосередньо міністерствам» УНР, відмовившись тим самим від спроб налагодити бодай якийсь діалог, не говорячи вже про співпрацю, з органами місцевого самоврядування. Та й взагалі: «існуюча система органів виконавчої влади» УЦР, головним чином місцевого рівня, не дозволила уряду ефективно провадити в життя свою політику в регіонах. Причинами такого становища, на думку І. Лебедєвої, були як зовнішні, так і внутрішні чинники.
До зовнішніх належить негативне ставлення до українського державотворчого процесу з боку Тимчасового уряду та, згодом, ворожа політика Раднаркому РРФСР, яка «призвела до війни». До чинників внутрішніх дослідниця цілком справедливо віднесла: