Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
18 жовтня
Генсекретаріат ухвалює «виробити законопроект про заміну старого земства народними радами й управами».
21 жовтня
Генсекретаріат ухвалює проект статуту мілітарного формування — «Вільного козацтва».
24 жовтня
Мала рада ухвалює УПСРівську резолюцію, «щоб Генеральним секретаріатом негайно було розроблено законопроект про передачу землі в розпорядження земельних комітетів»[209].
Націонал-соціалісти захоплюють владу
в Південно-Західному краї Росії
Більшовицький заколот у Петрограді зупинив марудну гру поміж Тимчасовим урядом та його регіональним представництвом у Києві. Реакція націонал-соціалістичного Києва була просто-таки блискавичною: «25 жовтня вночі на закритому засіданні Комітету Центральної Української Ради враз з київськими революційними організаціями» (кількість та персональний склад учасників засідання, як завжди, залишилися таємницею. — Д. Я.) ухвалили: «Центральна Рада (а не Комітет УЦР та анонімні представники анонімних «київських революційних організацій». — Д. Я.) одноголосно (виділено нами. — Д. Я.) постановила утворити революційний Комітет по охороні революції (КОР) на Україні. На всій території України Комітет має розпоряджатися всіма силами революційної демократії і йому подчиняються в порядку охорони революції всі органи влади означеної території. Комітет є відповідальний перед Українською Центральною Радою та негайно приступає до діяльності». За півтори доби стало відомо, що до складу КОРу, який «розповсюдив» свою «владу» на територію 9 губерній, увійшли представники хіба 12 громадських організацій та політичних партій, причому в деяких випадках одні й ті самі персони представляли обидві організації разом (наприклад, Петлюра увійшов до складу КОР як представник Українського Генерального військового комітету), — а саме:
— УГВК,
— Української РВД,
— РСД Київської округи,
— Головного комітету доріг України,
— УСДРП,
— УПСР,
— РСДРП (б),
— РСДРП (м),
— ПСР,
— Бунд,
— ОЄСРП,
— «Ради солдатських і робітничих депутатів Києва, Харкова, Катеринослава і Одеси»[210].
Констатація
Незаконний, антидержавний, пробільшовицький, руйнівний характер цього зібрання та ухваленого ним рішення є очевидним.
Група громадян Російської республіки у кількості лише 15 осіб, а саме: українські есдеки Матушевський, Петлюра, Пісоцький, Порш, Ткаченко, есери — Севрюк, Ковалевський, Шаповал, есер Ніковський, більшовики Володимир Затонський, Ісаак Крейсберг, Георгій П’ятаков, російський есер Арташес Сараджев (1898—1937 рр.), бундівець Мойсей Рафес (1883—1942 рр.), об’єднаний єврейський соціаліст Зільберфарб, а також анонімні «представники Київської ради солдатських депутатів і представники Харкова, Катеринослава й Одеси»[211] згаданим рішенням:
— утворили незаконний орган влади;
— «розповсюдили» його «юрисдикцію» на всі чинні законні органи влади;
— відмовилися тим самим підтримати законний центральний уряд у його протистоянні із заколотниками;
— відмовилися надалі підпорядковуватися центральному урядові, заявивши про свою «відповідальність» лише перед громадською організацією, якою продовжувала бути УЦР;
— незаконно розповсюдили свою «владу» на дев’ять губерній Росії, назвавши їх «Україною»;
— включили до складу незаконного органу влади представників політичної сили, яка вчинила державний заколот і незаконно, збройним шляхом захопила владу в державі.
Націонал-соціалісти захоплюють владу в Південно-Західному краї Росії — продовження
Проти ночі 27 жовтня, після бурхливого шестигодинного обговорення Мала рада (кількість учасників засідання знову залишилася невідомою) під відчайдушним тиском українських есерів (персонально — Ковалевського) ухвалила, без перебільшення, історичну резолюцію:
«признаючи, що влада як в цілій державі, так і в кожному окремому краю повинна перейти до рук революційної демократії (а саме нею вважали себе українські націонал-соціалісти. — Д. Я.), і вважаючи недопустимим перехід всієї влади до рук рад робітничих та солдатських депутатів, які складають тільки частину організованої революційної демократії, Центральна Українська Рада (насправді — Мала рада за невідомої кількості присутніх, а також за браку відомостей про те, хто підтримав або не підтримав цей шедевр політичного мислення. — Д. Я.) висловлюється проти повстання в Петрограді і буде завзято боротися зі всякими спробами піддержки цього повстання в Україні»[212].