Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

4

Поки радянські меліоратори ділилися зі своїми кубинськими колегами досвідом підвищення врожайності зернових, справи в радянському сільському господарстві зайшли в глибокий і безпросвітний глухий кут.

Причина була фундаментальною.

Дурні й злочинці, які в 1917 році захопили владу у великій країні, йшли до перемоги під гаслом: земля селянам! І вони її селянам віддали. Розділили по справедливості: кожній сім'ї за кількістю їдців. Але минуло п'ять-шість років, і село розділилося на бідних, середніх і багатих.

Той, хто вставав о десятій ранку, пив самогонку опівдні, весь вечір танцював та грав на гармошці, залишився бідним. Йому завжди не вистачало, він не міг прогодувати ні себе, ні свою сім'ю.

Той, хто старався, піднявся з бідності, той зміг годувати свою сім'ю.

А той, хто вставав до зорі, хто весь день орав, не розгинаючи спини, той став багатим. Він годував себе, родину і велику країну.

Проте це тривало недовго. Виникло явище, яке іменувалося офіційним терміном «хлібозаготівельні труднощі».

Що за труднощі такі? Вдумаємось у зміст терміну: хліба багато, тільки заготувати його важко. Це ще чому? Та тому, що промисловість націоналізована, тобто повністю перебувала в руках держави. Державна промисловість виробляла те, що потрібно державі: танки, гармати, літаки, підводні човни, сталь, яка була потрібна для виробництва все тих же танків, гармат і підводних човнів, залізну руду і вугілля, які потрібні для виробництва сталі... А потреби народу задовольнялися за залишковим принципом. Те, що державі негоже, те - народу.

І ще: приватна торгівля хлібом заборонена.

Єдиним покупцем хліба є держава. Тут залізна непробивна монополія. І призначаються закупівельні ціни на хліб виходячи з державних інтересів, тобто страшно низькі.

Але й єдиним виробником промислових товарів є держава. Тут теж залізна непробивна монополія. І тут теж держава, призначаючи ціни, виходить з того ж таки державного інтересу. А державі вигідно купити втридешева, продати втридорога. Тому ціни на гас і цвяхи, на сокири та сівалки, на плуги і ситець страшно високі.

Це явище теж мало науково обґрунтований термін: «ножиці цін».

Працьовитий орач, заробивши багато грошей, поглядав по боках: а що б мені на ці гроші купити? Танк мені не потрібен, та його й не продадуть. Вила, лопату, лампу гасову і калоші за величезні гроші купив. А більше в магазинах нічого немає. Так навіщо мені продавати хліб і картоплю, якщо на виручені гроші все одно нема чого купувати?

Більшість населення країни - селяни. Працьовитих - отже, багатих - мільйони. Навіщо їм така влада, яка за рахунок народів Росії утримує комуністичні партії у всьому світі? Навіщо ця бюрократія, що пожирає все, що вироблено працею народу? Навіщо така система, при якій грошей багато, а купувати нема чого?

Як тільки селянин багатів, то відразу починав нарікати, то відразу ставав потенційним ворогом.