Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ООО Издательство “Добрая книга”
- ISBN: 978-5-98124-561-9
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:
Повторю: комуністичні лідери - це придурки і злочинці. На прикладі обіцянок товаришів Козлова і Хрущова спробуйте визначити, чого в наших вождів було більше: злочинного нахабства чи звичайної дурості?
5
Але люд у нас спритний. Країна утримувала величезну армію для залякування супостата, і щороку в неї загрібали всіх хлопців, які досягли призовного віку. В армію - на три роки, у флот - на чотири, в інші часи - і на п'ять. Відслужить хлопець своє, пора додому повертатися. Але країна зводить нові танкові й ракетні заводи, для них потрібні нові металургійні комбінати, а для них - нові шахти й рудники, нові електростанції й залізниці. Країна будує. І кожному міністру головний біль: де будівельників узяти? Потрібен збагачений уран. А для цього потрібно багато електрики. Заради цього треба сибірські річки перекривати найпотужнішими у світі греблями. А який дурень у тайгу до комарів поїде? Немає охочих. І жене міністр гінців до військових частин вербувати дембелів. І ті їдуть в Абакан і Братськ, в Усть-Ілім і Тайшет. Тільки б не в колгосп. На великих будовах - табуни молодих хлопців. А дівки в дефіциті. Тут гроші та брак усього, крім горілки. Горілку легко в тайгу везти. Атож, не помідори, не згниє. На великих будовах пиятика, тут хуліганство відірваних від коріння, ніким не контрольованих мас молодих чоловіків. Тут п'яні бійки через баб і просто так, від нічого робити, вечорами.
Там на будівництві хлопець ставав промисловим або транспортним робітником, міським жителем, там він отримував паспорт, і більше ніякими трудоднями його в колгосп повернути-заманити не виходило.
І ще хід: в офіцерське училище. Хрущов боляче вдарив по армії, вигнавши сотні тисяч фронтових офіцерів без пенсій, без професій, без квартир. Після того охочих стати офіцерами різко поменшало. У військових училищах недобір. А хлопці з села, відслуживши рік у солдатах, в училище рвуться. Не потрібні їм офіцерські погони. Їм би училище закінчити, стати офіцерами, а через рік хворим можна себе оголосити. Але вже не повертатися в осоружний колгосп.
Війна вибила чоловіків. Після війни з сіл усіма шляхами йшли молоді хлопці. Залишалися одні дівки. Але й вони знаходили шляхи. Їм би одружитися з міським та отримати паспорт. Тут не про любов мова, не про міцну сім'ю і продовження роду, а про спосіб вирватися. А сім'я потім розпадалася - шлюб же по суті фіктивний.
Точно так, як зі Східної Німеччини люди втікали до Західної, радянський люд усіма правдами і неправдами втікав із сіл. Село вимирало. І виникали продовольчі труднощі.
6
В сільське господарство держава накачувала колосальні кошти, в колгоспи гнали сотні тисяч тракторів, автомашин, комбайнів, мільйони тон добрив, неймовірна кількість запасних частин, паливно-мастильних матеріалів. Інститути й технікуми готували й направляли в сільське господарство незліченні табуни агрономів, інженерів, меліораторів, зоотехніків, іригаторів, ветеринарів.
Сільським господарством керував один спеціально на те виділений секретар Центрального Комітету Компартії з величезним штатом. Йому підпорядковувалося Міністерство сільського господарства. Крім того, існувало Міністерство заготівель.
І Міністерство сільськогосподарського машинобудування. І Міністерство машинобудування для тваринництва і виробництва кормів. І Міністерство з виробництва мінеральних добрив. І Міністерство технічних культур. І Міністерство тваринництва. І Міністерство радгоспів. І Міністерство бавовництва. І Міністерство хлібопродуктів. І Міністерство плодоовочевого господарства. І Міністерство меліорації та водного господарства.
У кожній республіці, крім того, був свій партійний сільськогосподарський секретар з величезним штатом і своїми міністерствами. У кожній області і в кожному районі теж сиділи сільськогосподарські начальники у великому числі.
Стан у сільському господарстві регулярно обговорювався на найвищому рівні: на з'їздах Компартії і на пленумах її Центрального Комітету. Приймалися резолюції і робилися практичні висновки. Дійшло до того, що мудра Комуністична партія своїм рішенням прийняла грандіозну Продовольчу програму, яку чомусь так і не вдалося виконати.
На підйом сільського господарства Комуністична партія направляла партійних працівників і молодь, демобілізованих офіцерів і працівників культури. На сільське господарство працювали наукові інститути й ціла Академія сільськогосподарських наук. На збирання врожаю кидали солдатів, забуваючи про бойову підготовку, робітників із заводів, зриваючи виробничі плани, студентів і школярів, порушуючи навчальний процес.