Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
В обох фондах є й неопубліковані документи, що дозволяють з’ясувати ставлення не лише Леніна і Сталіна до Української Народної Республіки, її керівників, а й Троцького.
Щоправда, посилання на фонди у більшості випадків неможливі, оскільки такою залишається практика використання деяких архівних документів. З цим мають рахуватися як дослідники, так і читачі.
Варто зауважити й те, що протягом довгих десятиліть дослідники рідко зверталися до таких ленінських документів, як його листування, опубліковане в 50-му томі Повного зібрання творів. Там уміщено більше 20 документів з проблеми лише за грудень 1917 р. — березень 1918 р. На жаль, ситуація мало в чому змінилась і останнім часом, хоч документи листування містять немало деталей, що суттєво доповнюють ленінські твори, які ввійшли до 35-го тому.
Не можна вказати, що скільки-небудь предметно, а головне в повному обсязі комплексно вивчались і сталінські твори кінця 1917 — початку 1918 рр. Очевидно, причиною тут була явна недооцінка ролі наркома у справах національностей щодо розвитку подій в Україні.
Значно доповнити уявлення про позицію Троцького в українських справах дозволяє повернення із спецсховищ його творів, опублікованих у перше десятиліття після Жовтня, а також численні новітні видання, серед яких і передруки книг, збірників, що виходили за кордоном.
Таким чином, є достатньо підстав сподіватися на суттєве доповнення вже відомої і відтворюваної в чомусь заново картини.
ЛЕНІН
Аж до глибокої осені 1917 р. вождь більшовицької партії публічно (у статтях, промовах) не формулював свого ставлення до Центральної Ради. Звичайно, він був непогано поінформований про її існування, здійснювану політику. Широко відоме підтвердження тому — його статті «Україна», «Україна і поразка правлячих партій Росії», «Не демократично, громадянине Корейський».
Виступивши на підтримку законних вимог українців, акцій, здійснюваних з ініціативи Центральної Ради (Всеукраїнський з’їзд), засудивши великодержавницьку політику Тимчасового уряду у національному питанні, Ленін тим не менше не знайшов за можливе прямо охарактеризувати чи оцінити Центральну Раду, виявив завбачливу обережність.
Не поспішав він це зробити і після жовтневого повстання, очоливши Раду Народних Комісарів. Проте інтерес до перебігу подій в Україні він виявляв досить великий, нерідко прямо конкретизуючи цей інтерес у проханнях до тих, хто прибував з України, побільше розповісти про Центральну Раду. Так було і тоді, коли до Петрограда приїхав один із лідерів київських більшовиків Г. Пятаков, призначений товаришем (заступником) керуючого Держбанком Росії, і коли кілька разів приїздив за інструкціями до ЦК представник обласного комітету РСДРП(б) Південно-Західного краю С. Бакинський, а також інші посланці до центру з України327.
Поступово в уявленні Леніна питання про Україну стали асоціюватися з питанням про Центральну Раду. Так, 2 грудня 1917 р. на засіданні РНК В. І. Ленін у порядку денному поряд з пунктом «13. Україна» у дужках записав «Рада». 5 грудня він додав до порядку денного пункт «Відповідь Раді». 19 грудня Ленін додав до порядку денного засідання РНК пункт «14. Про Раду», а 20 грудня пункт «Відповідь Раді». 30 грудня Ленін знову власноручно вносить до порядку денного пункт «Відповідь Раді»328.
Думається, що точка зору Леніна щодо Української Ради, стосунків з нею багато в чому склалась уже на початок грудня 1917 р. Своє концентроване втілення вона знайшла в «Маніфесті до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради».
Причому, власне, Маніфест написаний рукою самого Леніна, а ультимативні вимоги сформульовані Троцьким і потім редакційно правлені Леніним і Сталіним329.
«Ми, Рада Народних Комісарів, — говорилось у документі, — визнаємо народну Українську республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською республікою про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними.
Все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо зараз же, без обмежень і безумовно»330.