Молоді літа короля Генріха IV

Конде охопила лють:

— Я не від того! Як різанина, я не зостанусь позаду! Ну? Чого мовчиш?

Анрі не відповідав. Він добре усвідомлював те, про що розпалений кузен забув: починати довелося б із Карла Дев'ятого та його братів. І не можна буде в Луврі лишити живим жодного, хто не здасться, а потім треба взятись за Париж. Яка жахлива маячня! Це «золота палата» її навіяла, а ще скоріше — стара душогубка біля своєї дірки в стіні. Карл Дев'ятий по-тваринному тупо дивився в передпокій, а його брати стояли біля дверей і ще під'юджували супротивників. Анрі пропхався між ними до передпокою й нагримав на своїх. Вони якусь хвильку ще вагались, поки більшість отямилася; тоді, стримуючи гнівні слова, що рвалися з уст, відійшли в другий кінець великої святкової зали, де густішав присмерк. Там вони затихли зовсім.

А втім, уже з'явилися слуги зі смолоскипами, а за ними — вродливі панночки; не та жменька, що виступала в парку, ні, цілий полк відразу. Та й це ще були не всі почесні фрейліни, що їх тримала пані Катрін як своє військо. Вони враз кидались туди, де виникала загроза, і цих диких гугенотів теж, певне, хотіли приборкати. Засвічуйте свічки, слуги! Чотири ряди люстр, по п'ять у кожному, бо дівчата підмальовані якраз для такого світла. Розбійники, що звуться гугенотами, вибовкають усе, що мають на думці й що збираються робити, а згодом усе те до слова знатиме пані Катрін.

— Стережіться! — гостро кинув Анрі Агріппі д'Обіньє, і той передав його наказ далі.

— Мир, панове! — враз безтурботно й весело гукнув король Наваррський до придворних у передній залі, бо, вони стояли напоготові, ніби чекали нападу. — При дамах мої шкіряні колети зробляться як шовкові,— умисне додав він так, ніби глузував зі своїх вірних прибічників — і цим так припав до вподоби придворним, що такий собі пан де Морвер аж поцілував його в руку. І Анрі не відсмикнув тієї руки, хоч його аж морозом усипало.

Коли він повернувся до «золотої палати», Карла Дев'ятого вже відносили до спочивальні — найближчого з покоїв королівської родини. А в найдальшому Анрі вдень вів розмову з старою Катериною про те, чи не отруїла вона його матері. І туди тепер подалась принцеса Маргарита — що ж дивного, Катеринина рідна дочка! Її брати й панна де Сов також пішли. Біля спустошеного бенкетного столу й переміненого королівського крісла дожидали Анрі тільки сестра та кузен. Катрін звела очі на брата, але мовчала, поки не зачинилися двері, та й тоді заговорила пошепки. А він замислився й нічого не відповів, тільки моргнув очима. Тоді вона взяла кузена під руку, і обоє вийшли поперед Анрі в передпокій, звернули в правий куток і потайними малими сходами спустились у подвір'я.