Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
— З чого його зробити? — безпорадно повторював Юхансен. — Ну, скажи, з чого?
— З моржевої шкури.
— Не злупиш. Страшенно велика й тверда, ніж ледве бере її.
— Не журися, щось придумаємо.
Тим часом морж, шкура з якого мала врятувати полярників, плавав собі спокійно в океані, не передчуваючи, що незабаром ввійде в історію людської винахідливості. Прибережні води острівця, на якому Нансен і Юхансен мужньо вирішили перебути полярну ніч, кишіли цими потворами. Цікаві й нахабні, вони не знали страху. Полювати їх було легко, от зрушити з місця — несила. Кожна з цих шестиметрових громадин важила тонну, а нерідко й півтори.
Одного разу полярники вполювали двох старих самців, таких велетенських, що не могли їх навіть перевернути.
— Ти що, з глузду з'їхав? У морі хочеш здирати з них шкури?
Юхансен був уражений, побачивши, що товариш бродить уже по пояс у воді.
— Інакше ми не дамо їм ради. Може, тут легше буде їх білувати. Не роздумуй, друже, вдвох швидше впораємось. Залазь у воду. То тільки спочатку неприємно, а потім уже не так і холодно.
Вода була крижана. Та й яка ж іще могла бути в Північному Льодовитому океані? Проте Нансен ніби й не відчував цього. Праця була страшенно важка й неприємна.
Одяг так просяк кров'ю і салом, що потім цілу зиму тхнув риб'ячим жиром. Ноги закостеніли. Але пурпурове від напруження обличчя Фрітьофа променіло радістю, коли він підтинав шкуру.
— Поглянь, яке сало! Грубе й м'яке, мов смалець. А м'ясо? Просто делікатес. Вистачить, мабуть, на цілу зиму. Ми будемо виносити його на берег шматками. Шкуру, напевне, вже зараз можна витягти. Бачиш, усе гаразд. Казав же я тобі, що не журися.
Передбачливий Нансен старанно зібрав моржеве сухожилля. Ним можна було замість ниток позашивати одежу. Але доки він надумався заховати його, лисиці й чайки геть усе розікрали: Немало намучилися обидва, витягуючи трисантиметрової товщини шкуру на зведені з каміння мури. Нарешті оселя мала дах. А це було найважливіше.
Розділ сорок восьмий
НІЩО ТАК НЕ ЗМИВАЄ БРУДУ, ЯК ТЕПЛА ВЕДМЕЖА КРОВ
— Терпеливістю і працею всього на світі можна досягти. Це ми з тобою, мабуть, найкраще довели, — казав Нансен, з гордістю дивлячись на діло їхніх рук.
З кожним днем халупа, у якій мали оселитися полярники, ставала все затишнішою. Кам'яні стіни майже метрової висоти було зведено над такої самої глибини виїмкою в землі. Яма, або, як її називали, кімнатка, завдовжки три і завширшки два метри надійно захищена од вітрів і снігу, видавалася полярним будівельникам вершиною комфорту. Відтоді, як мандрівники залишили «Фрам», вони не знали такої розкоші. Обігрівалось і освітлювалось помешкання винахідливо змайстрованими з бляхи лампами, заповненими моржевим жиром. Ясно горіли в них гноти з решток бинта. Вперше за шість місяців мандрівники спробували спати в окремих мішках. Але витримали тільки одну ніч. За всю подорож вони ніколи ще так не мерзли. Наступну ніч обидва провели вже у спільному спальному мішку, обігріваючи один одного. Так було певніше.
Будівництво зимовища було закінчено вчасно. З кожним днем усе нижче падав спиртовий стовпчик термометра, щораз лютіший вітер шмагав в обличчя. Дужче крутила завірюха.
Довкола будиночка бродили білі ведмеді. Невдовзі полярники вже спали на їхніх теплих густих хутрах. Ведмежі «ковдри» заслоняли також обидва входи — до тунелю і до кімнатки. У боротьбі за життя Нансен був немилосердний. Кожного дня гинув принаймні один з царів білої пустелі. Біля зимівника виростали цілі стоси м'яса і жиру — запаси на зиму. Жиру полярники потребували дуже багато — і для їжі, і для ламп, що мали горіти безперервно протягом цілої полярної ночі, розсіваючи темряву і обігріваючи людей.
Мандрівникам довелося завзято обороняти свої запаси. Зголоднілі ведмеді, почувши їх, збігалися сюди цілою зграєю. Одного разу якийсь неборака так обжерся, що заснув на купі розритих шматків м'яса і сала. Пробудившись, він, очевидно, збирався розкошувати далі, та й заплатив за ласощі життям.
Надворі стояв темний морозяний жовтень, коли полярники вполювали двох останніх ведмедів. Моржі й тюлені давно вже зникли. Океан скувала монолітна, груба плита криги. Над островом запанувала полярна ніч.