Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Відкрите море — вільний шлях на батьківщину. Але не встигли ще мандрівники навтішатися цією думкою, як їхня радість згасла. Дужий вітер знову нагнав до берега силу-силенну криги — грубої, потрощеної, через яку неможливо було пробитися.
«Ще недавно я жив надією, був сповнений відваги, — записує Нансен. — Тепер хоч і лишилась відвага, але надія на швидке повернення додому пропала».
— Май терпеливість, — казав він Юхансенові, який був близький до відчаю. — Тільки терпеливістю ми зможемо подолати труднощі. Навіщо так терзатися? Одного дня живемо надією на повернення, другого в розпачі, що з цього нічого не виходить. Треба одразу примиритися з тим, що зимувати нам доведеться тут!
— Де? — прохопилось у Юхансена. — На цій пустці? Вражений, він даремно ждав відповіді.
Розділ сорок сьомий
ДЕ ФРІТЬОФ ПРОВІВ ТРЕТЮ ПОЛЯРНУ НІЧ?
«Зимувати…» — просте, звичайне слово. Але зимування Нансена не можна прирівняти до жодного з тих, які знала доти історія освоєння Арктики. Ті, що змушені були проводити полярну ніч на Далекій Півночі, навіть жертви корабельних аварій, мали якісь запаси з розбитих чи затонулих суден, якісь дошки чи балки на спорудження житла.
Вільям Баренц[7] який у XVI столітті зимував на Новій Землі і страшенно набідувався, поставив велику хату з дерева, що придрейфувало до берега, і навіть трохи опорядив її уцілілими речами з корабля.
Через триста років цю хату випадково знайшов норвезький китобій. Усередині вона була незаймана, ніби люди щойно вийшли з неї. На стіні висів годинник, на столі лежала пожовкла від часу «Книга» Марка Поло[8]. Збереглися ведмежі шкури на постелях, старовинні алебарди й рушниці. В пороховому розі, під самою стелею, в комині, голландці заховали корабельний щоденник. У ньому день за днем протягом усієї зимівлі вони вели докладні записи гусячим пером. Це була правдива хроніка тяжких злигоднів людей, котрі вперше в історії змушені були зимувати на Далекій Півночі.
Навіть нещасні моряки експедиції Франкліна, вирушаючи в похід по кризі, взяли з корабля харчі.
Навіть експедиція Грілі, що закінчилася так трагічпо, під час першої і другої полярних ночей мала якісь запаси і, що найважливіше, — оселю.
За кілька років до подорожі Нансена на яхту англійської експедиції Лі Сміта, що стояла на якорі поблизу півострова Флора, одного сонячного серпневого ранку несподівано ринула страшенна маса криги. З решток розтрощеного судна потерпілі збудували на зиму дім, вони врятували також продовольство, одяг і спорядження. Нансен вважав, що будинок цієї експедиції десь тут недалеко. Навіть думав про те, щоб дістатися до нього. Але не знав, у якому напрямку його шукати, і не був певен, чи знайде там що-небудь. Та найбільше він боявся, що вони не встигнуть заготувати на зиму харчів, поки розшукуватимуть цей дім. Отож він вирішив залишитися зимувати на незнаному островку.
Мабуть, нелегко було йому зважитись на це. Він знав, що ніхто ніколи не шукатиме їх у цих лабіринтах островків неприступного архіпелагу. З голови його не виходила думка про те, що його становище дуже подібне до становища нещасного Де-Лонга після його висадки на пустельному сибірському березі. Навіть Де-Лонг був у кращій ситуації. Він шукав людські оселі і вірив, що дістанеться до них. А тут довкола розкинулась незнана, безлюдна пустеля, загадкова, грізна і невблаганна.
Як міг Нансен лишитися ще на одну полярну ніч, що вже наставала, що він мав, крім відваги і досвіду? Обрізані сани, подірявлені, як сито, каяки, порване вбрання, спальний мішок з решток вовняної ковдри і полатаний намет. Дерева, яке часом вдавалося витягти з моря, не вистачило б навіть на одне добре вогнище. Харчі, взяті з «Фрама», давно вже скінчилися. Невеликий, недоторканий запас у цих ще був. Але вони з Юхансеном вирішили нізащо не чіпати його, зберегти на дальшу мандрівку, ту весняну, яка мала привести їх до рідного краю. Отже, лишалося тільки ведмеже і тюленяче м'ясо. Та його треба було ще добути, як, зрештою, і все інше. І то якнайшвидше, до зими. Кожен день, навіть кожна година були тепер на вагу золота.
— Треба зробити собі схованку, добре захищену од вітру й морозу, інакше загниємо, — постановив Нансен.
Легко сказати, а от як збудувати щось середнє між хатою-мазанкою і кам'яним курінем, маючи, крім двох пар сильних рук, лише поламані лижі? Але навіщо ж тоді ота світла голова, яку всі так хвалили ще з дитинства? Величезне моржеве ікло, прикріплене до бамбукової палиці, замінило полярникам кайло, широка кістка цього звіра правила за лопату. А от видовбувати каміння з мерзлої землі довелося голими руками. «Лопатою» можна було тільки трохи поглибити яму. Стіни полярники зводили з каміння, старанно забиваючи щілини мохом, піском і навіть шматками моржевої шкури. Та найбільше клопоту завдав мандрівникам дах.
7
Баренц Вільям (1550–1597) — голландський мореплавець і дослідник. Помер, повертаючись з Арктики на батьківщину разом з командою корабля, який затонув біля берегів Нової Землі, де потерпілі провели зиму. Ім'ям Баренца названо море Північного Льодовитого океану.
8
Поло Марко (1254–1324) — італійський мандрівник. У своїх спогадах — «Книзі» — Марко Поло один з перших ознайомив європейців з Центральною Азією та Китаєм, де прожив близько 17 років.