Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:

Відомі сучасні польські письменники розповідають про славетних норвезьких
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 82 ... 231
Перейти на страницу:

Дні за днями, тижні за тижнями минали в повільному поході. Цілий місяць пробиралися мандрівники лабіринтом островів і острівців, доки дісталися, нарешті, до широких водних каналів і озер серед льодів. Тоді вони зв'язали докупи каяки, встановили щогли, нап'яли вітрила — і їх одразу ж підхопив попутний північний вітер. Радості полярників не було меж: нарешті вони пливуть на південь.

Розділ п’ятдесят перший

ЯК ДАЛІ ПЛИВТИ БЕЗ КАЯКІВ?

Якось увечері ледве живі від утоми мандрівники дісталися до краю велетенської крижини. Зв'язані, як завжди, каяки вони прип'яли ремінцем до льодової брили, а самі видерлися на торос подивитися, чи далеко тягнуться вільні від криги води. Випадково обернувшись, Нансен раптом побачив, що натягнутий ремінець урвався, і вітер відганяє каяки у відкрите море. Поки він добіг до краю крижини, човни були вже далеко. З кожною хвилиною вони відпливали все далі. Нова катастрофа!

Не довго думаючи, Нансен здер із себе куртку й черевики і кинувся у воду. Промоклий одяг сковував його рухи. Нансен не зняв із себе всього, щоб не схопила судорога. А тим часом вітер відганяв каяки далі в море.

«Я сам уже не сподівався, що мені вдасться наздогнати їх, — розповідав пізніше Нансен. — Якби вони одпливли, ми втратили б усе, що потрібно для життя. Це був би кінець. Ми не мали при собі навіть ножів. Мені було вже однаково, потону я чи повернусь без каяків. Я напружив усі сили і незабаром відчув, що слабію. Тоді перевернувся на спину. Юхансен метушився на кризі. Які ж то муки переживав він, сіромаха, усвідомлюючи, що нічим не може мені допомогти. Він уже втратив надію на те, що я повернуся. Пізніше він розповідав мені, що ці хвилини безсилого очікування були для нього найважчі з усіх, які він будь-коли переживав. Після короткого перепочинку, який видався мені вічністю, я поплив далі. До каяків нібито стало ближче. Мною оволоділа відвага, і я подвоїв зусилля. Але тіло почало костеніти. Я зрозумів, що за хвилину вже не зможу поворухнути кінцівками. Одначе плив далі. Удари рук об воду ставали щораз слабші й повільніші. Проте відстань між мною і каяками все-таки зменшувалась. Це знову підбадьорило мене. «Ще трохи, ще одне зусилля», — повторював я собі в думці. Нарешті мені вдалося ухопитися за лижу, що лежала ззаду на каяку. Це вже щось значило. Ще мить — і я зачепився ногою за сани, що стирчали з каяка. Зібравшись з останніми силами, видобувся на борт. Але не міг тримати весел у задубілих руках. Холод позбавив мене відчуття. Здавалося, що вітер шмагає мене по голому тілу. Я весь дрижав, клацаючи зубами. Зігрітися, зігрітися за всяку ціну! Я відчував, що інакше загину.

Раптом перед самим носом каяка заколисалися на хвилі два нирки. Я вхопив рушницю й одним пострілом убив обох птахів. Почувши постріл, Юхансен вирішив, що зі мпою трапилося якесь нещастя. А коли побачив, що я, веслуючи далі, виловлюю з води здобич, подумав, що я збожеволів. Нарешті я щасливо прибився до берега. Був такий вимучений, що ледве стояв на ногах. Юхансен здер з мене мокре вбрання і надів усе, що тільки було сухого. Я не міг видобути з себе голосу. Заліз у спальний мішок. Юхансен накрив мене ще вітрилом, але я не переставав дрижати».

Однак дорога була кожна хвилина. І наступного дня полярники вирушили далі. Їжі ставало все менше. Жир уже давно скінчився. Ведмедів і сліду не було. Полювали тільки на моржів. Їх аж кишіло у воді. Стадами по двісті-триста голів вони ліниво вилежувалися на крижинах. Іноді вони заступали в морі дорогу каякам, облягаючи їх з усіх боків.

«Пливти ми якось пливемо, але де перебуваємо?» — непокоївся Нансен.

Острівці аж до самого обрію весь час оповивав туман. Неможливо було зрозуміти, чи то ще тягнеться Земля Фрапца-Йосифа, чи вже група островів, що лежить між цим архіпелагом і Шпіцбергеном. Не завжди мандрівникам вдавалося безпечно обминати численні тлумища морських потвор. Одного разу великий морж вигулькнув із води біля самісінького Нансенового каяка і закинув на борт величезні ікла. Так цей звір виповзає на крижину. Каяк небезпечно нахилився. Нансен мало не впав у воду. Не довго думаючи, він щосили вдарив звіра по голові веслом. Однак морж не відпустив борта, аж поки Фрітьоф не вхопив рушниці. Тоді він зник у воді так само раптово, як і з'явився. Це тривало секунди.

1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 82 ... 231
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)