Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Задум був добрий.

Каяки побігли швидше. Може, навіть занадто швидко, як здавалося величезним морським потворам. Вони раптом зацікавилися двома незнаними створіннями, що завітали до них і надто поспішали кудись. Не виявляючи ніякого страху, моржі повільно і велично підпливали до каяків. У морі ці звірі не мають противника рівного собі за розмірами і вагою. Іноді на кризі на них відважуються нападати білі ведмеді, але частіше й вони уникають сутички. Один з цих велетнів, випливаючи з глибин на поверхню, зачепив випадково Нансенів каяк.

«Я почув різкий удар зісподу, — згадував Нансен. — Озирнувся здивовано. Поблизу не було жодного уламка криги. Раптом на поверхню води вигулькнула величезна голова… Грубі щетинисті вуса грізно ворушилися коло ніздрів, а величезні ікла блищали білизною. Скляні, округлі очі вп'ялися в мене впертим важким поглядом. У цьому феномені було щось дивовижне, фантастичне, допотопне. Я довго його не забуду. Нарешті морж пирхнув і зник, мов привид. Через деякий час він знову показався над водою і поплив до Юхансена. Не знаю, які наміри були в нього, але я боявся, що звір продірявить своїми іклами дно каяка. Ми обидва одночасно схопилися за зброю. Звір знову люто пирхнув, заричав і пірнув під воду, щоб за мить попливти слідом за нами. Перестрашений Юхансен вискочив на кригу, що пропливала поруч, і, не випускаючи з рук рушниці, витягнув з води каяк. Я хотів зробити те саме, але, коли ставив ногу на край криги, лід проламався піді мною. Я шарпнувся назад і ледве втримав рівновагу. Якби потвора з'явилася зараз переді мною, то я, напевне, звалився б у море. Мені насилу вдалося нарешті витягти каяк на кригу. Морж далі уже не переслідував нас.

…Іншим разом я побачив, що каяк Юхансена раптом підскочив у повітря. З води виглядала голова моржа. Не довго думаючи, я вистрілив. На щастя, влучно. Смертельно поранений величезпий звір одразу виплив на поверхню. Ми ледве розпороли його грубу шкуру, щоб вирізати кілька шматків жиру і м'яса».

Після кількох днів небезпечного плавання полярники нарешті отаборилися на березі якогось невідомого острівця, де не було криги.

«Яка ж це радість перескакувати з каменя на камінь, — писав Нансен. — Уперше за два роки. Минуло вже п'ять місяців відтоді, як ми зійшли з «Фрама». Мов діти на прогулянці, ми забавляємося гравієм кам'янистого пляжу, вслухаємося в його шерехтіння під нашими ногами. На найвищому пагорку ми встановили норвезький прапор. У розколинах між скелями тулиться мох і тішить око яскравою золотою барвою самотня квітка полярного маку».

Треба було якось відзначити цю урочисту мить. Але гасу вже майже не було. Трошечки бовталося на дні бляшанки. Нансен варив тепер суп на зробленій нашвидкуруч лампі, наповнюючи її моржевим жиром. В каструлю висипав останню пригорщу сушеної картоплі. З цієї хвилини мандрівників мала годувати Арктика…

На захід від скелястого мису хвилювалося відкрите море. Острови тяглися на південь. Аж тепер мандрівники здогадалися, що вони досягли західного краю архіпелагу Землі Франца-Йосифа.