Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
12. Враховуючи особливості правових приписів, які непрямо закріплюються в актах законодавства та виявляються висновком a fortiori, та на підставі аналізу нормативно-правових актів, автори цієї книги стверджують, що такі правові приписи підлягають переважному застосуванню перед правовими приписами, які непрямо випливають із актів законодавства та виявляються при тлумаченні висновком а contrario).
«Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов’язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу» (ч. 4 ст. 1277 ЦК). Ст. 1231 ЦК вирішує питання про спадкування обов’язків відшкодувати майнову шкоду (збитки), моральну шкоду і сплатити неустойку. Тобто, вона не вирішує питання виконання договірних зобов’язань, в тому числі грошових зобов’язань, повернення безпідставно отриманого (питання виконання основних зобов’язань). Непрямо із ч. 4 ст. 1277 ЦК випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким територіальна громада не несе обов’язку виконання тих вимог кредиторів спадкодавця, які виходять за межі формулювань ст. 1231 ЦК (за межами додаткових зобов’язань). Але правовий припис, який непрямо випливає із положень актів законодавства і при тлумаченні виявляється висновком a contrario, не може суперечити правилу, що непрямо випливає із положення акта цивільного законодавства і встановлюється висновком a fortiori. Якщо на територіальну громаду покладається обов’язок задовольнити вимоги, що складають зміст додаткових зобов’язань відшкодування збитків, моральної шкоди, сплати неустойки (зобов’язань, що є формою відповідальності), то тим більше територіальна громада несе обов’язок задовольнити вимоги, що складають зміст основних зобов’язань спадкодавця перед кредиторами (ми тут не зачіпаємо проблему виконання цих зобов’язань в натурі чи виплати відповідних грошових сум).
13. Частина третя ст. 99 ЦК встановлює: «Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов’язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків». Чи можна застосовувати цей правовий припис до керівника і заступника керівника виконавчого органу товариства? Так, можна. Якщо можливе усунення від виконання своїх обов’язків членів виконавчого органу товариства, то тим більше можуть бути усунені керівник і заступник керівника товариства. Усунення від виконання обов’язків означає звільнення з роботи. Отже, звільнення з роботи керівника, заступника керівника, члена виконавчого органу товариства можливе за наявності не тільки підстав, передбачених законодавством про працю (у відповідних випадках — контрактом, укладеним відповідно до частини третьої ст. 21 КЗпП), а й безпосередньо на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК.
Аналогічним чином на керівника, заступника керівника органу юридичної особи поширюється чинність ч. 4 ст. 92 ЦК («якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі»).
14. Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, відповідає за допущене нею погіршення майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. «Відповідає... за допущене... погіршення майна» — це диспозиція правової норми, яка сформульована в ч. 1 ст. 1214 ЦК та з урахуванням ч. 1 ст. 22 і ч. 1 ст. 1166 ЦК має тлумачитись як покладення на зазначену особу обов’язку відшкодувати шкоду, що виникла на боці власника майна в результаті погіршення майна. Гіпотезу цієї правової норми складають погіршення майна та інші обставини, на які зазначається у ч. 1 ст. 1214 ЦК. Із ч. 1 ст. 1214 ЦК непрямо випливає і висновком a fortiori при тлумаченні виявляється ще одна гіпотеза, відповідно до якої особа, яка безпідставно набула майно, відповідає також і за допущену нею втрату майна. Якщо ж за допомогою висновку а fortiori не виявити правовий припис, який непрямо випливає із ч. 1 ст. 1214 ЦК, то виникне нелогічна ситуація: особа, яка безпідставно набула майна, відповідає за його погіршення, але не відповідає за його втрату, а застосування ч. 1 ст. 1214 ЦК набуває вульгарно-бюрократичного характеру.
15. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється «якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан». Буквально умовою зупинення перебігу позовної давності є перебування у складі Збройних Сил України однієї із сторін (або позивача, або відповідача). Але із п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК непрямо випливає і висновком a fortiori виявляється ще один правовий припис, відповідно до якого підставою зупинення позовної давності є одночасне перебування і позивача, і відповідача у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан (якщо для зупинення перебігу позовної давності достатньо перебування однієї із сторін у складі Збройних Сил, то тим більше позовна давність зупиняється в разі перебуванні у складі Збройних Сил обох сторін спору).