Темнолесникове прокляття

— Ти такий турботливий, Щипе, — сказав він, важко дихаючи.

— Що турботливий, то турботливий, — втрутився Чіпус, виступаючи наперед і забираючи у Щипа питво, — але мені здається, мої ліки будуть кращі.

— Отакої! — обурено вигукнув Щип.

— Знаєш, Чіпусе, — кволо всміхнувся Лініус. — У цій твоїй торбинці знайдуться ліки на всяку болячку. Та боюся, цього разу навіть ти мені не допоможеш.

Але Чіпус і оком не змигнув. Повернувши шклянку з тарілкою назад на тацю, він заходився порпатись у своєму бесагові, буркочучи щось собі під ніс.

— Від перевтоми, від жару, від надмірного збудження… — Він вибрав флакончик із бурштиновою рідиною і нацяпав двадцять чотири краплини у каламарчик чистої води. Потім знову забубонів. — Інфекційні нариви на пальцях, подряпини на щоках, зранене вухо. Цера — від кольору шагрені до попелясто-сірої…

Маріс не зводила зі старого зачарованого погляду. Вона помітила, як Чіпус, пильнуючи за Лініусовим самопочуттям, із кожною його зміною додавав у рідину пучку порошку то тієї, то тієї ароматичної речовини, добутої з бесага. Нарешті він заткав каламарчика, енергійно поколотив його і підніс до світла. Рідина так сяяла і яскріла, наче в посудині були не трави та кореневе борошно, а ціла ложка пороху потовчених у ступці чорних діамантів.

Чіпус підступив до ліжка.

— Випий оце, Лініусе, — запропонував він.

Обличчя Найвищого Академіка видовжилося.

— Зілля виглядало апетитніше, — зізнався він.

— Тамте зілля — десь-найпевніш одне з тих лікарств, що їх мешканці Темнолісу продають легковірним академікам, — зауважив Чіпус. — Вони абсолютно нешкідливі, але й користі з них як із цапа вовни. Натомість оце… — Він відкоркував каламарчика з пінявою рідиною і простяг Найвищому Академіку. — Ось що тебе вилікує, Лініусе. Покріпить і тіло твоє, і дух — зцілить тебе всього.