Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Харків обрали місцем для підписання угод не випадково. В народі Харків давно іменувався «столицею українсько-російських відносин» через проведення там регулярних зустрічей перших осіб обох країн. І цього разу «першу столицю України», що знаходилась на Сході, що політично підтримував Януковича, знову обрали місцем для підписання важливих зовнішньополітичних документів.
Переговори заторкували широкий спектр питань двосторонніх відносин, але головними з них були взаємопов'язані домовленості щодо газу та Чорноморського флоту. Відповідно до доповнення до контракту від 19 січня 2009 року, підписаним ще Тимошенко, Росія пішла на поступки в ціні на газ, погодившись знизити ціну на 30 %, але не більше ніж на 100 доларів за тисячу кубометрів. Формально кажучи, знижена була не ціна, а митні платежі, які Україна тепер не повинна була платити Російській федерації. Щоправда, для зниження митних платежів потрібне було рішення уряду Росії, а його так і не прийняли. Крім того, в угоді вказувалося, що фактична ціна на природний газ, що поставляється в обсязі понад 30 млрд кубометрів у 2010 році та 40 млрд кубометрів на рік, починаючи з 2011 року, зниженню не підлягає. Проте фактична ціна в документі не була зафіксована, тому сторони могли в майбутньому її коригувати.
Реально ця ціна була ідентична тій, про яку на 2009 рік у свій час домовилася Юлія Тимошенко, посаджена Януковичем у в'язницю. Але Тимошенко наполягла на взаємоув’язці ціни на газ з ціною на транзит російського газу через Україну — підвищення ціни на газ вело до автоматичного підвищення цін на його транзит. У «Харківських меморандумах» Януковича цей пункт був відсутній. Щоправда, Янукович наполіг, щоби з газового контракту 2009 року було вилучено пункт 6.6, який припускав штрафні санкції для України, якщо вона придбає газу на 6 % менше місячного обсягу поставок[42].
З порушенням дипломатичного протоколу «Доповнення» було підписане тільки російською мовою, а не російською та українською — офіційними мовами обох країн. Суттєвих змін до підписаної у 2009 році Юлією Тимошенко загальної угоди не внесли. Проте, в обмін на незначні комерційні поступки в газовій угоді, Янукович зробив важливі стратегічні поступки у питанні щодо Чорноморського флоту, пішовши на порушення 17-го пункту Конституції України, який недвозначно вказував, що «на території України неможливе розміщення іноземних військових баз».
Варто зазначити, що всі попередні президенти України, за винятком Ющенка, закривали на це очі в обмін на непрозорі схеми українсько-російських газових домовленостей. Ющенко чітко поставив питання про те, що 28 травня 2017 року, після закінчення терміну базування російського Чорноморського флоту, всі об'єкти його дислокації (а їх було понад 4600) повинні перебазуватись на територію Росії. Це обійшлося б російському бюджету (за оцінками експертів) приблизно в 10 млрд доларів. Україна ж одержувала від Росії в рахунок оренди за базування російського Чорноморського флоту 100 млн доларів щорічно. За 10 млрд вона могла залишатися в Криму ще ціле століття.
Відповідно до нової угоди, затвердженої президентом Януковичем, термін оренди російським Чорноморським флотом (ЧФ) баз в Севастополі продовжувався на 25 років, аж до 2042 року. Також російська сторона отримувала дозвіл на модернізацію застарілої частини флоту, поставленої на бойове чергування ще за радянських часів. Головна проблема ЧФ для Росії полягала в тому, що російський флот в чорноморській акваторії мав серйозні обмеження в тоннажі через встановлені Туреччиною обмеження при проходженні військових судів через Дарданелли. Забезпечити собі стратегічну перевагу в Чорноморському регіоні Росія була не в змозі. У Румунії, Болгарії та Туреччині перебували військово-морські бази НАТО. 6-й флот США контролював Середземне море. Запланована Росією купівля двох новітніх кораблів підтримки десанту типу «Містраль» у Франції не сильно змінювала загальний баланс сил[43].
Буквально через тиждень після підписання угод про ЧФ відбулася їх ратифікація в парламентах обох країн. Якщо в Росії ця процедура пройшла непомітною, то в Києві розігралася справжня драма. Опозиційні депутати блокували трибуну, закидали спікера Верховної Ради яйцями і заважали обговоренню питання про ратифікацію угоди. Деякі депутати кидали в бік президії димові шашки, перетворивши сесійну залу парламенту на справжнє поле битви. Однак, незважаючи на «бойові умови», в яких були змушені працювати члени контрольованого Януковичем українського парламенту, 27 квітня більшістю голосів «Харківські угоди» були ратифіковані. Опозиція на знак протесту покрила свої місця жовто-блакитним прапором України й залишила залу засідань[44].