Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
У місті війська Червоної армії захопили 18 транспортних літаків, 20 гармат, 5 танків, 6 складів з боєприпасами і продовольством.
Найдраматичніше події розвивались у північно-західному секторі кільця оточення. Ще на початку Корсунь-Шевченківської операції війська 180 та 337 стрілецьких дивізій, прорвавши оборону противника між Тинівкою і Ківшуватим і не зустрічаючи опору противника, за 5 днів просунулись на 20-45 кілометрів. 337 стрілецька дивізія досягла Стеблева, але не змогла втримати цей населений пункт. Німецька піхота, підтримувана танками і самохідними гарматами, нанесла удар по підрозділах дивізії з району Виграєва, Яблунівки. У результаті чотириденних боїв війська Червоної армії змушені були залишити Стеблів.
На початку лютого 1944 року лінія фронту у північно-західному секторі кільця оточення проходила поблизу Комарівки, Шендерівки, Хильок. Коли німецькі війська розпочали підготовку до свого першого наступу на зовнішньому фронті в районі Лисянки, командуванню Червоної армії стало зрозуміло, що, у свою чергу, оточені спробують прорватись на Лисянку через Шендерівку. Цьому сприяла зручна конфігурація місцевості, наявність шляхів для руху великих військових сил та незначна відстань між Шендерівкою та Лисянкою.
Враховуючи важливість шендерівського напрямку, ще 31 січня 1944 року командування 1 Українського фронту віддало наказ командуванню 27 армії про створення в районі Шендерівки сильного опорного пункту і необхідність призначення його комендантом «відповідального, рішучого офіцера». Виконуючи цей наказ, командування 27 армії створило в селі вузол оборони, який займав смугу 4 кілометри по фронту і мав значну глибину. Комендантом шендерівського вузла оборони був призначений майор В. С. Лосев. На цій ділянці фронту тримав оборону 22 окремий вогнеметний батальйон. Це спеціалізований підрозділ, призначений для враження горючою сумішшю військ і техніки противника, а також для створення осередків пожежі в населених пунктах і лісах. Він прибув у Шендерівку з-під Богуслава, де прикривав підступи до міста.
Разом з вогнеметниками тримали оборону воїни 500 окремого кулеметно-артилерійського батальйону 159 укріпленого району. Батальйон був перекинутий на корсунь-шевченківський виступ з-під Києва, де прикривав підступи до столиці України з житомирського напрямку. Цей підрозділ був повнокровною військовою одиницею, оскільки незадовго до цього повернувся з переформування. 1 лютого він зайняв оборону в Шендерівці. Фланги шендерівського вузла оборони прикривали інші кулеметно-артилерійські батальйони 159 укріпленого району та 881 винищувально-протитанковий артилерійський полк.
2 лютого 22 окремий вогнеметний та 500 окремий кулеметно-артилерійський батальйони вступили в бій. Цього ж дня вони відбили 8 контратак противника. Надалі — по кілька контратак щоденно. Затишшя настало 8 лютого у зв’язку з переходом лінії фронту парламентерами. О 13 годині 9 лютого 22 окремий вогнеметний та 500, 491 окремі кулеметно-артилерійські батальйони відновили бойові дії. Вони розпочали наступ на Стеблів, але, зустрівши сильний опір противника, змушені були повернутись на вихідні позиції. Подібні спроби 10 лютого також не мали успіху.
У ніч з 11 на 12 лютого німецькі війська великими силами контратакували позиції підрозділів Червоної армії в районі Шендерівки. Таку активність можна пояснити двома причинами. По-перше, після поразки в районі Млієва-Городища шендерівський напрямок став головним у їх планах виходу з оточення. По-друге, 11 лютого на зовнішньому фронті в районі Лисянки розпочався новий наступ їхніх військ.
Контратака німецьких військ силами до двох полків піхоти і 40 танків була успішною. На світанку 12 лютого вони захопили Нову Буду, упродовж дня — Скрипчинці, Хильки, Комарівку; оточили війська Червоної армії в Шендерівці.
3 цього часу бойові дії на внутрішньому та зовнішньому фронтах набули характеру зустрічних ударів. Будь-якої миті противник міг розірвати кільце і вийти з оточення. Про складність ситуації та невпевненість командирів окремих частин і з’єднань Червоної армії в тому, що вони зможуть стримати натиск противника, свідчать бойові донесення. «Даних про те, що північне і південне угруповання з’єднались, не надходило», — говориться в одному з них.
Потрапивши в оточення, шендерівський гарнізон дві доби вів кровопролитні бої. 500 окремий кулеметно-артилерійський батальйон втратив близько 80 відсотків особового складу і майже всю зброю. Командир батальйону майор І. П. Синіцин прийняв рішення: у ніч з 13 на 14 лютого прориватись на з’єднання з іншими підрозділами 159 укріпленого району. Під прикриттям темряви понад сто солдатів і офіцерів, у тому числі й поранені, які могли рухатись, залишили село Шендерівку. Їм пощастило вийти з оточення.
Командування Червоної армії вживало термінових заходів для стабілізації ситуації в районі Шендерівки. У спеціальній телеграмі Ставки Верховного Головнокомандування, адресованій представнику Ставки Маршалу Радянського Союзу Г. К. Жукову та командуючому 1 Українським фронтом генералу армії М. Ф. Ватутіну, вказувалось на причини ситуації, що виникла. По-перше, не було загального плану знищення корсунь-шевченківського угруповання спільними силами військ 1 та 2 Українських фронтів. По-друге, слабка за своїм складом 27 армія не була своєчасно підсилена. По-третє, не було вжито рішучих заходів для виконання наказу Ставки Верховного Головнокомандування про знищення в першу чергу німецьких військ на стеблівському напрямку.
Через кілька годин після телеграми командуючий 2 Українським фронтом генерал армії І.С. Конєв одержав директиву Ставки Верховного Головнокомандування, в якій, зокрема, було сказано: «У зв’язку з тим, що для ліквідації корсунь-шевченківського угруповання противника необхідно об’єднати зусилля всіх військ, які виконують це завдання, і оскільки більше цих військ належить 2 Українському фронту, Ставка ВГК наказує:
Покласти керівництво усіма військами, які діють проти корсунського угруповання противника, на командуючого 2 Українським фронтом, із завданням найближчим часом знищити корсунське угруповання німців. У відповідності з цим, 27 армія у складі 180, 202, 337 стрілецьких дивізій, 54 та 159 укріплених районів і всіх частин підсилення підпорядкувати командуючому 2 Українським фронтом. Постачання 27 армії залишити за 1 Українським фронтом».
На виконання цієї директиви командування 2 Українського фронту вжило заходів для підсилення найбільш небезпечних ділянок внутрішнього фронту. 12-13 лютого у район Шендерівки терміново були перекинуті додаткові сили. Це, зокрема, 62 гвардійська стрілецька дивізія 4 гвардійської армії, 180, 202 стрілецькі дивізії 27 армії, 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус, 29 танковий корпус 5 гвардійської танкової армії, 11, 27 окремі гвардійські танкові бригади, а також артилерійські мінометні, танкові частини з Резерву Верховного Головнокомандування. Підтримувала наземні війська 5 повітряна армія.
Першочергове завдання військ Червоної армії полягало в тому, щоб відібрати у противника захоплені села і «загнати» його в глибину кільця. Завдання було не з легких. На ділянці прориву противник мав 270 танків, 252 одиниці артилерії та понад 12 тисяч вояків.
Витіснити німецькі війська з Хильок намагались підрозділи 202 стрілецької дивізії. Вона прибула на корсунь-шевченківський плацдарм 10 лютого. У ніч з 11 на 12 лютого здійснила марш з району Медвина в район Хижинців, Журжинець, Петровського, Почапинець. Марш проходив у надзвичайно важких умовах. Пересічена місцевість і непрохідні дороги виснажили бійців. За спогадами начальника штабу 315 винищувально-протитанкового артилерійського полку (полк підтримував 202 стрілецьку дивізію) майора М.А. Скуцького, коли особовий склад дивізії підійшов до Хильок, артилеристи побачили, що солдати — всі молоді (18— 19 років), після дводенного маршу по грязі — мокрі і дуже стомлені. Засинали прямо в окопах. Одяг примерзав до землі. У хвилини затишшя артилеристи ходили по позиціях піхотинців, відривали примерзлий одяг, розтирали солдатів.