Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

17 лютого близько 70 солдатів і офіцерів противника проникли в район хутора Звенигородського і протягом дня, одержуючи підкріплення, намагались розвинути наступ на Звенигородку.

Отже, до останнього дня операції німецьке командування не відмовлялось від намірів прорватись до оточених військ на Звенигородському напрямку. Реалізувати ці плани не вдалось, але німецькі війська прикували до себе значні сили Червоної армії, які вона могла б використати на лисянському напрямку.

Одночасно з нанесенням удару з району Єрок німецькі війська розпочали головний наступ на лисянському напрямку. Готуючись до нього, німецьке командування провело перегрупування сил з району Антонівки, Винограда в район Ризиного, де створило ударну групу в складі трьох танкових, однієї піхотної дивізій та бойової групи. Вона налічувала понад 200 танків, оперативна щільність — понад 20 танків і 20 гармат на 1 км фронту. Наведені дані свідчать про те, що це була найсерйозніша спроба німецьких військ прорвати зовнішній фронт.

11 лютого о 8 годині ранку, після сильної артилерійської підготовки, група зі 110 танків атакувала частини 359 стрілецької дивізії з рубежу Тарасівка, Рубаний Міст на Степок; група зі 100 танків — підрозділи 167 стрілецької дивізії із району Ризиного в напрямку Чижівки, Яблунівки.

Військам Червоної армії було надзвичайно важко протистояти цьому натиску. О 10 годині ранку, не зустрівши належного опору, противник пройшов між 1142 та 1144 стрілецькими полками 340 стрілецької дивізії і вийшов до Бужанки. Там знаходився штаб дивізії. Підрозділи лише 9 лютого прибули на цю ділянку фронту. Вони не встигли окопатись і привести себе в порядок, майже не мали артилерії, але змушені були вступити в нерівний бій. Підтримувані вогнем танків 6 танкової армії, тримались кілька годин, однак змушені були відійти. 1144 стрілецький полк був відрізаний від основних сил.

Позиції 359 стрілецької дивізії атакувала велика кількість танків противника. Артилерія відразу знищила 23 бойові машини. Частина танків, розчавивши гармати, пройшла бойові порядки піхоти і змусила 1194 і 1196 стрілецькі полки відходити до Босівки, 1198 стрілецький полк — до Яблунівки. У цей критичний момент на позиції вийшли всі, хто міг тримати зброю: офіцери штабів, працівники політвідділів, ординарці й писарі, персонал обслуговуючих підрозділів.

Незважаючи на стійкість радянських солдатів і офіцерів, противнику вдалось до кінця дня оволодіти Франківкою і Бужанкою. За цими населеними пунктами не було військ Червоної армії. Шлях на Лисянку був відкритий.

Працівники штабу 47 стрілецького корпусу змушені були покинути командний пункт і залишились без зв’язку зі своїми частинами. Незважаючи на цю обставину, а також на втрату більшості артилерії, підрозділи 47 стрілецького корпусу не втратили боєздатності. Німецька піхота була зупинена воїнами стрілецьких частин на опорних пунктах у районі Шубиного Ставу, Босівки, Чижівки, Тихонівки. Побоюючись бути відрізаними від основних сил, танкові групи зупинились і зав’язали бої за названі села. Особливо жорстокими вони були за Босівку. З 52 танків, які противник втратив на ділянці прориву 11 лютого, 38 були підбиті під Босівкою винищувально-протитанковими частинами та 2 мотострілецькою бригадою 5 механізованого корпусу, 21 гвардійською танковою бригадою 5 гвардійського танкового корпусу 6 танкової армії. Героїчні дії воїнів 47 стрілецького корпусу та 6 танкової армії врятували ситуацію — затримали війська противника. Важливу роль відіграла артилерія, ефективність вогню якої різко знижувала наступальні можливості противника. 11 лютого лише 328 винищувально-протитанковий артилерійський полк знищив 19 танків противника.

Командування 1 Українського фронту одержало дорогоцінний час, щоб перекинути в район прориву додаткові сили. До Лисянки вийшли дві стрілецькі дивізії, сюди ж форсованим маршем (40 кілометрів) прибула 2 танкова армія, від Звенигородки до Лисянки вздовж Гнилого Тікича зайняли оборону три стрілецькі дивізії 4 гвардійської армії. Район Бужанки і Франківки, вільний для проходу 11 лютого, 12-13 лютого був прикритий військами. 12 лютого до 15 години 3 танковий корпус зайняв оборону на південно-західній околиці Дашуківки, 16 танковий корпус до 10 години ранку 13 лютого зосередився в районі Писарівки, Хижинець, у корпусах було 98 танків Т-34, З СУ-152, 4 СУ-85.

Командування 1 Українського фронту вживало заходів для забезпечення частин і з’єднань пальним, боєприпасами і продовольством. Різке потепління в першій декаді лютого та часті опади перетворили ґрунтові дороги на суцільне місиво. Рух автомобільного транспорту майже припинився. До постачання були залучені танки та самохідно-артилерійські установки, але вони не могли здійснити потрібного обсягу перевезень. Тому Військова рада 1 Українського фронту прийняла рішення здійснювати доставку вантажів літаками По-2 2 повітряної армії (командуючий — генерал-полковник С. Я. Красовський).

Патрони для гвинтівок і автоматів, снаряди 45-мм гармат, гранати та міни клали в мішки (100-120 кілограмів), які підвішували під фюзеляж. Ящик з патронами ставили в кабіну штурмана. Загальне навантаження на літак складало 180 кілограмів. Пальне в баках також підвішували під фюзеляж. На літак з новим мотором підвішували 2 баки (240 літрів). 76-мм снаряди в касетах підвішували до бомботримачів. Снаряди для гвардійських мінометів підвішували без упаковок по 4 на літак. У кабіну штурмана клали ящик із взривниками. Навантаження на літак складало 210 кілограмів.