Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
337 стрілецька дивізія одержала завдання 9 лютого перейти в наступ, оволодіти Виграєвом і вийти на околицю Саморідні. Виконуючи його, війська дивізії 8 лютого форсували Рось у районі Миколаївки і відразу ж розпочали наступ. Однак дістатися Саморідні вони не змогли. До 13 лютого підрозділи дивізії вели кровопролитні бої за Виграїв. Щодня піхотинці відбивали дві-три атаки противника. Село по кілька разів переходило з рук у руки. У політдонесеннях політвідділу 337 стрілецької дивізії наводиться багато прикладів умілих і відважних дій окремих солдатів і офіцерів під час наступу на цей населений пункт. Так, рядовий Пустовіт знищив дві кулеметні точки противника, які заважали наступу піхоти, і першим досяг висоти на околиці Виграєва.
У лісі поблизу села був тяжко поранений командир 337 стрілецької дивізії генерал-майор Г. О. Ляскін. Солдати винесли свого командира з поля бою. Не виконавши завдання командування, дивізія здала свої бойові позиції 54 укріпленому району.
За 4 дні до цього, наступаючи від Миронівки, батальйони 54 укріпленого району підійшли до села Пішок. Планували взяти село штурмом, тому, незважаючи на безперервний вогонь противника, взвод лейтенанта П.А. Пузаня з 403 окремого кулеметно-артилерійського батальйону увірвався в будинки на околиці села. Під натиском «урівців» противник почав відступати. Однак, коли автоматники, захопившись боєм, відірвались від кулеметників, німецькі війська перейшли в контратаку і змусили 403 батальйон припинити наступ.
Бої точились усю ніч з 9 на 10 лютого. Противник 4 рази контратакував «урівців», але на ранок і радянські, і німецькі підрозділи залишались на тих позиціях, з яких розпочинали наступ. 11 лютого батареї лейтенантів Федорова і Соловйова прямою наводкою відкрили вогонь по противнику. Під прикриттям артвогню бійці пішли в чергову атаку. Тричі перша та третя роти 403 окремого кулеметно-артилерійського батальйону контратакували німецькі позиції, доки, нарешті, о 18 годині закріпились на курганах поблизу населеного пункту. Вночі 12 лютого Пішки були визволені від німецьких військ.
Наступного дня 54 укріплений район підійшов до Виграєва. Три дні точились бої за цей населений пункт. Лише надвечір 15 лютого підрозділи укріпленого району зайняли село.
На лівому фланзі 27 армії 206 стрілецька дивізія одержала завдання 7 лютого зосередитись у районі Драбівки, звідки спільно з лівофланговими підрозділами 52 армії розпочати виконувати завдання по ізоляції та знищенню німецьких військ у північному секторі кільця.
206 стрілецькій дивізії потрібно було оволодіти Будою Бровахівською, Сахнівкою, потім — Корнилівкою (нині — село Кірове), Нетеребкою і, нарешті, — Гарбузином і лівобічною частиною Корсуня. 7 лютого до 17 години дивізія зосередилась на північно-західній околиці Драбівки. Напередодні цей населений пункт визволила 294 стрілецька дивізія.
8 лютого 206 стрілецька дивізія двома стрілецькими полками (737 та 748), які підтримував 713 самохідно-артилерійський полк, оволоділа Бровахами, вийшла на північну околицю Корнилівки та на південно-східну околицю Сахнівки. Взяття Сахнівки мало важливе стратегічне значення: війська 27 армії з’єднались з військами 52 армії.
Під час визволення вищезгаданих сіл підрозділам 206 стрілецької дивізії надавали допомогу бійці партизанського з’єднання «Рижого».
На підставі розпорядження Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова 9 лютого 1944 року 206 стрілецька дивізія з 713 самохідно-артилерійським полком увійшла до складу 73 стрілецького корпусу 52 армії. Дивізія мала завдання до кінця дня 10 лютого вийти в район Саморідні, де з’єднатися з частинами 1 Українського фронту. Виконати цей наказ вона не змогла. 9, 10 лютого її підрозділи вели бойові дії в Нетеребці та Корнилівці. Найбільшим успіхом можна вважати вихід 722 стрілецького полку в район курганів між Корнилівкою та Гарбузином.
10 лютого лінія внутрішнього фронту проходила західніше Буди Бровахівської та Корнилівки, через східну околицю Гарбузина, через Деренківець, Завадівку, Мліїв, звідти понад Миропіллям на Кошмак, далі по південно-західній околиці Глушок, понад Петрушками, Прутильцями, Стеблевом, східніше хуторів Яблунівського і Виграївського, по східній околиці Виграєва, східніше Нехворощі, понад Пішками, Поташнею, Будою Горобіївською, до Буди Бровахівської. Площа кільця оточення становила 400 квадратних кілометрів.
Німецькі війська, які знаходились у північному секторі кільця оточення, виконуючи розпорядження Головного командування 8 армії, з 10 лютого розпочали стягувати свої сили до Корсуня. Тому того ж дня командуючий 1 Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін поставив перед військами 27 армії нове завдання. У районі Скрипчинець, Склименець, Сидорівки створити ударну групу в складі 202 стрілецької дивізії, 999 самохідно-артилерійського полку, 315 винищувально-протитанкового артилерійського полку, 1950 далекобійного артилерійського полку, двох дивізіонів PC М-31, 57 гвардійського мінометного полку. Зранку 12 лютого розпочати наступ у напрямку Корсуня і до кінця дня оволодіти Стеблевом і Яблунівкою. 180 стрілецькій дивізії, наступаючи з району Кошмака, також увійти в Яблунівку. 337 стрілецькій дивізії підійти до Корсуня з північного заходу. 54 та 159 укріпленим районам зайняти Сотники та Саморідню. Однак німецькі війська своїми діями внесли в ці плани певні корективи. Зі складу 27 армії у визволенні Корсуня брав участь лише 54 укріплений район.
Корсунь визволили війська 52 армії. Ще 5 січня 1944 року ця армія одержала наказ командуючого 2 Українським фронтом визволити Корсунь 8 січня 1944 року, але він не був виконаний. 6 лютого 1944 року командування 52 армії одержало новий наказ про наступ на Корсунь. 10 лютого війська армій вийшли на рубежі за 3-10 кілометрів від міста: 206 стрілецька дивізія — Корнилівка, східна околиця Гарбузина, північна околиця Набутова; 294 стрілецька дивізія — західна частина Деренківця, західна околиця Черепина; 373 стрілецька дивізія — східна околиця Вільхівчика; 254 стрілецька дивізія — східніше Миропілля. На цьому рубежі німецькі війська організували стійку оборону, намагаючись на деякий час затримати наступ Червоної армії і дати можливість своїм частинам відійти в район Стеблева. За радянською історіографією, з боку противника на цьому рубежі оборонялись штурмова мотобригада СС «Валлонія», частини танкової дивізії СС «Вікінг», 57 та 72 піхотні дивізії, частина сил 167 та 389 піхотних дивізій.
Перед військами Червоної армії стояло завдання 12 лютого оволодіти містом Корсунем. Однак цього дня 206 стрілецька дивізія змогла досягти лише центру Гарбузина, 294 стрілецька дивізія — форсувати Рось і зосередитись на південно-східній околиці Гарбузина, 373 стрілецька дивізія вийшла на західну околицю Карашини. Її 1237 стрілецький полк у районі Миропілля змінив підрозділи 254 стрілецької дивізії, які вибули в резерв командуючого армією і здійснили марш у район Селища. До складу 52 армії увійшли 31, 252 та 303 стрілецькі дивізії 4 гвардійської армії. Вони тримали оборону в районі Кошмака, Глушок.
13 лютого війська 52 армії також не досягли успіху. Причини невдач командування армії пояснювало неукомплектованістю стрілецьких дивізій особовим складом, відставанням артилерії від бойових порядків піхоти та незабезпеченістю артилерії боєприпасами, а піхоти патронами. Зокрема, 373 стрілецька дивізія мала особового складу 2300 осіб, боєприпасів для гармат — 0,8 боєкомплекту, для мінометів — 0,5 боєкомплекту. У 303 стрілецькій дивізії було по 3-5 патронів на бійця. У 252 стрілецькій дивізії 923 стрілецький полк не мав гармат, 932 — мав одну 45-мм гармату, 924 — по одній 45-мм та 76-мм гарматі, три 120-мм міномети, але без мін. Складною була ситуація і в інших дивізіях. Командування 52 армії вживало термінових заходів для виправлення становища і продовження наступу на Корсунь. Поповнення особового складу дивізій відбувалось за рахунок населення визволених міс і сіл. Так, за 5 днів Корсунь-Шевченківської операції з чотирьох населених пунктів Корсунського району, які визволяла 52 армія, було мобілізовано понад 700 осіб.
Вранці 14 лютого одночасно з трьох боків (з Саморідні, Гарбузина і Корсуня) у місто вступили підрозділи 54 укріпленого району, 206, 294 та 373 стрілецьких дивізій. Північну частину міста зайняв 54 укріплений район, залізничну станцію та привокзальне містечко — 294 стрілецька дивізія, центр міста — 206 стрілецька дивізія та 1234 стрілецький полк 373 стрілецької дивізії, правобережну частину (Заросся) — інші полки 373 стрілецької дивізії.