Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Отаким є довгий список основних ресурсів, які доводиться завозити Японії. Оскільки кожного з цих ресурсів стає у світі дедалі менше, вона буде першою або однією з перших країн, які гостро відчують на собі негативні наслідки такої ситуації. Японія є також однією з розвинених країн, що суттєво залежить від імпорту продовольства для потреб своїх громадян, Нині вона має найвище відношення (20) сільськогосподарського імпорту до сільськогосподарського експорту серед розвинених країн. Потім іде Південна Корея з коефіцієнтом 6, тоді як США, Бразилія, Індія, Австралія та багато інших розвинених країн є чистими експортерами продовольства.
Отже, японці мають усі підстави вважати свою країну бідною на ресурси. Тому можна було б очікувати, що Японія як розвинена країна, що дуже залежить від імпорту ресурсів, матиме велику мотивацію стати провідним світовим рушієм у справі їх раціональної експлуатації. Зокрема, їй могла б належати провідна роль у раціональній експлуатації світових запасів риби та лісових ресурсів, від яких Японія залежить особливо сильно.
Та хоч як парадоксально, все склалося якраз навпаки. Як директор Світового фонду дикої природи та Міжнародної організації зі збереження природи, я отримую багато інформації про національну політику управління природними ресурсами, з якою мають справу ці дві організації. Я також отримую чимало відомостей конкретно про японську політику в цій сфері від своїх японських друзів та колег. Схоже, що Японія є розвиненою країною, яка демонструє найменшу підтримку і найбільший спротив політиці раціонального використання ресурсів за кордоном. Японія завозить значно більше нелегальної деревини, ніж Сполучені Штати і країни Євросоюзу, — як у перерахунку на одну людину, так і в процентному відношенні до загального обсягу імпортованої лісової продукції. Японія є лідером у протидії ухваленню міжнародних законів, які сприяли б ощадливому використанню океанських запасів риби та китів. Наведу два приклади.
Перший із них стосується атлантичного та середземноморського тунця блакитного, який особливо цінується і споживається в Японії у вигляді сашімі та суші. Недавно в Японії продали одного великого імпортованого тунця за приголомшливою ціною: понад 1 мільйон доларів. Через надмірний вилов запаси тунця різко зменшуються, і це стимулює контрзаходи, спрямовані на збереження цього цінного ресурсу шляхом погодження раціональних обсягів вилову та запровадження квот на вилов. Але, яким би неймовірним це не здавалося, коли в 2010 році надійшла пропозиція взяти запаси тунця блакитного під міжнародний захист, серед ініціаторів звернення Японії не виявилося. Навпаки — вона заблокувала таку пропозицію і визнала це своїм дипломатичним тріумфом.
Ще один приклад. Сучасна Японія є провідною китобійною країною і активно займається цим промислом. Міжнародна китобійна комісія визначає квоти полювання на китів. Кожного року Японія в цілком законний спосіб обходить ці квоти, убиваючи велику кількість китів начебто для дослідницької діяльності, але потім не публікує майже жодної інформації про ймовірні дослідження, а натомість продає забитих китів на м'ясо. Однак споживчий попит на китове м'ясо, і так невисокий, постійно падає, тому воно марнується як собачий корм або добриво, а не використовується для харчування людей. Підтримка китобійного промислу обертається для Японії економічними втратами, бо її китобійна промисловість отримує масштабну урядову підтримку кількома способами: прямими субсидіями самим китобійним суднам; додатковими субсидіями кораблям, які супроводжують і захищають китобійні судна, та прихованими видатками на так звану міжнародну допомогу, що виплачується малим країнам — членам Міжнародної китобійної комісії, які не займаються китобійним промислом, як хабар за те, що вони голосуватимуть проти обмежень на заготівлю китів.
Чому ж Японія поводиться саме так, а не інакше? Мої японські друзі пропонують три пояснення. По-перше, японці плекають власний уявний образ як народу, що живе в гармонії з природою. І вони дійсно, згідно з традиціями, використовували свої лісові ресурси раціонально, але не заморські ліси та рибні промисли, якими користуються зараз. По-друге, японська національна гордість не дозволяє їм піддаватися міжнародному тиску. Найбільше японцям не хочеться, щоб світова спільнота вважала, ніби вони піддалися тиску з боку кампанії проти китобійного промислу, яку проводила організація «Грінпіс», а також міжнародному тиску з метою врегулювання вилову блакитного тунця. Японію можна охарактеризувати радше як країну, що виступає не за китобійний промисел, а проти тих, хто виступає проти нього. І, насамкінець, усвідомлення обмеженості власних ресурсів стало причиною того, що впродовж останніх 140 років Японія наполегливо проголошувала — як основу національної безпеки та наріжний камінь зовнішньої політики — своє право на необмежений доступ до світових природних ресурсів. Втім, якщо така наполегливість і була основою реалістичної політики в минулому, коли запасів світових ресурсів було вдосталь і пропозиція переважала попит, то нині, в умовах збідніння ресурсів, схожа політика вже не може бути реалістичною і спроможною забезпечити стабільні позитивні результати.
Мені, людині сторонній, яка захоплюється Японією, така протидія раціональному використанню заморських ресурсів видається сумною й саморуйнівною. Свого часу спроби заграбастати іноземні ресурси вже призвели Японію до саморуйнівної поведінки, коли вона одночасно почала війну проти Китаю, США, Британії, Австралії, Нової Зеландії та Нідерландів. Тоді поразка Японії була неминучою. Поразка є неминучою й сьогодні, але в результаті не воєнного фіаско, а виснаження як поновлюваних, так і непоновлюваних заморських природних ресурсів. Якби я був злостивим диктатором країни, яка ненавидить Японію і прагне зруйнувати її, не вдаючись до війни, я зробив би саме те, що робить ця країна зараз по відношенню до самої себе: я знищив би ті заморські ресурси, від яких Японія залежить.
А насамкінець давайте розглянемо, що очікує Японію в майбутньому в світлі наших 12 прогностичних чинників. Ми могли б виконати суто наукову вправу і просто визначити, з огляду на ці чинники, зможе чи не зможе Японія успішно подолати свої поточні проблеми. Але буде корисніше, якщо ми вкажемо, яким чином розуміння цих прогностичних чинників зможе допомогти Японії розробити варіанти розв'язання названих проблем і подолання тих перешкод, які вона нині сама собі створює.
Однією з причин для оптимізму є японський історичний досвід успішного подолання криз (табл. 1.2, чинник 8). Двічі впродовж сучасної доби Японія стала вражаючим прикладом загальнонаціонального успіху в справі переоцінки цінностей та вибіркових змін. Найбільш радикальні зміни відбулися після початку Реставрації Мейдзі 1868 року. Насильницьке припинення самоізоляції Японії внаслідок прибуття ескадри під проводом комодора Перрі у 1853 році спричинило побоювання, що Японія, подібно до інших неєвропейських країн, може стати жертвою загарбання західними державами. Та країна врятувалася за допомогою «аварійної» програми вибіркових змін. Вона відмовилася від своєї міжнародної ізоляції, сьогунату як способу врядування, самураїв як класу та своєї феодальної системи. Японія запровадила конституцію, кабінет міністрів як спосіб урядування, загальнонаціональну армію, індустріалізацію, банківську систему європейського зразка, нову систему шкільної освіти, європейський одяг (значною мірою), європейські страви та європейську музику. Водночас Японія зберегла імператора, ієрогліфічне письмо, мову та значну частину своєї культури. Таким чином вона не лише захистила свою незалежність, а й стала першою незахідною країною, що зрівнялася із Заходом у заможності та могутності. А після Другої світової війни Японія здійснила нові радикальні вибіркові зміни, відмовившись від своєї мілітаристської традиції та віри в божественність імператора, запровадивши демократію, нову конституцію і взявши курс на пожвавлення та розвиток експортної економіки.