Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Попри всі ці контраргументи, 70 % японців і японок все ж заявляють про своє бажання одружитися. Чому ж тоді їм не вдається знайти собі пару? Раніше це не потребувало від них великих зусиль, бо традиційно японські шлюби влаштовувалися за допомогою посередників (їх називали «накоу-до»), що домовлялися про формальні зустрічі, за допомогою яких неодружена молодь могла знайти собі потенційного шлюбного партнера. Ще в 1960-х роках ця форма одруження переважала в Японії. Відтоді зменшення кількості накоудо й поширення західного стилю романтичного шлюбу призвели до того, що кількість таких договірних шлюбів упала до 5 % від загальної кількості одружень. Але багато сучасних молодих японців надто зайняті на роботі, надто недосвідчені у справі залицяння і надто скуті, щоб заводити романтичні стосунки.
Відмирання традиції договірних шлюбів у Японії протягом останніх десятиліть збіглося з поширенням електронного дистанційного спілкування за допомогою електронної пошти, смс-повідомлень і мобільних телефонів, що спричинило занепад уміння спілкуватися безпосередньо, тет-а-тет. Про один характерний випадок розповів мені японський приятель. Обідаючи в ресторані, він був вражений, побачивши двійко молодих добре вдягнених людей, які ніяково сиділи мовчки один проти одного за сусіднім столиком, нахиливши голови та втупившись у свої смартфони, майже не дивлячись одне на одного. Нарешті мій друг зрозумів: хлопець і дівчина почувалися надто зніченими, щоб розмовляти один з одним безпосередньо, і тому обмінювалися через стіл смс-повідомленнями. От тобі й романтичні стосунки! Звісно, молоді американці також є «наркоманами» електронного спілкування, але вони (на відміну від своїх японських однолітків) принаймні успадкували американську культурну традицію особистих побачень.
Японська низька народжуваність і невисокий коефіцієнт одружень є безпосередніми причинами двох останніх великих проблем, які чітко усвідомлюються в японському суспільстві: зменшення чисельності населення та його старіння.
Оскільки рівень народжуваності в Японії довгі роки був нижчим за рівень відтворення, стало очевидним, що насамкінець населення Японії перестане зростати і почне зменшуватися. Але, тим не менше, результати останнього перепису викликали шок, адже його дані підтвердили, що момент, якого так боялися, зрештою настав. Якщо перепис 2010 року зафіксував 128 057 352 жителів Японії, то перепис 2015 року встановив, що чисельність населення становить 127 110 000 осіб, тобто з'ясувалося, що японців стало на 1 мільйон менше. З огляду на сучасні тенденції та вікову структуру японського населення науковці прогнозують, що станом на 2060 рік населення Японії зменшиться на 40 мільйонів і становитиме 80 мільйонів людей. Наслідки зменшення населення Японії та його перетік із села до міста досить очевидні. Школи в Японії закриваються зі швидкістю 500 за рік. Депопуляція сільської місцевості призводить до запустіння сіл і маленьких містечок. Існують побоювання, що без збільшення кількості населення як рушія економічного зростання менш населена Японія стане біднішою і слабшою на світовій арені. У 1948 році ця країна посідала п'яте місце у світі за кількістю населення; станом на 2007 рік вона опустилася на десяте місце, відставши від Нігерії та Бангладеш; а згідно з останніми прогнозами, через кілька десятиліть людей в Японії стане менше, ніж у таких не надто розвинених країнах, як Конго та Ефіопія. Такий прогноз багато японців вважають принизливим, бо він начебто автоматично припускає, що країна з населенням меншим, ніж у Конго, буде слабшою та менш впливовою, ніж Конго.
Тому прем'єр Сіндзо Абе заявив у 2015 році, що метою його адміністрації стане збереження японського населення хоча би на рівні 100 мільйонів за рахунок підвищення загального коефіцієнта народжуваності від 1,4 до 1,8 дитини на жінку. Але підвищення «виробництва» дітей залежить від бажання молодих японців, а не планів прем'єра Абе. Я вже пояснював причини, з яких молоді японці, переконані, що Японія буде заможнішою, якщо в ній народжуватиметься більше дітей, тим не менш, самі сприяти народженню дітей не бажають.
А чи дійсно зменшення кількості населення стало для Японії проблемою? У світі є багато країн із населенням значно меншим за японське, проте вони вважаються багатими і впливовими гравцями на світовій сцені. Це Австралія, Фінляндія, Ізраїль, Нідерланди, Сінгапур, Швеція, Швейцарія і Тайвань. Зрозуміло, що ці країни не є світовими військовими лідерами, але нинішня Японія також не входить до числа останніх завдяки своїй конституції та поширеним у країні пацифістським поглядам. Мені здається, що Японії буде не гірше, а краще з населенням, меншим за нинішнє, бо це означатиме меншу потребу в місцевих та імпортованих ресурсах. Нижче ми переконаємося, що брак місцевих ресурсів завжди висів і висить прокляттям над Японією впродовж усієї її новітньої історії, а самі японці вважають, що їхня країна постійно відчуває ресурсний голод. Тому зменшення населення Японії видається мені не проблемою, а одним із її великих благ.
Навіть ті японці, яких непокоїть зменшення населення їхньої країни, погоджуються, що значно більшою проблемою є його старіння. Нині Японія має найвищу в світі тривалість життя (84 роки порівняно з 77 у Сполучених Штатах та 40-45 роками в багатьох африканських країнах) і найбільший відсоток людей похилого віку. Уже зараз 23 % японського населення становлять люди віком понад 65 років і 6 % — більш як 80 років. Згідно з прогнозами, на 2050 рік ці цифри зростуть відповідно до 40 та 16 %. (Аналогічні показники в африканській країні Малі становлять лише 3 та 0,1 %.) До 2050 року японці віком від 80 років переважать кількісно дітлахів до 14 років, а люди від 65 років перевищать число цих дітей у пропорції більш як 3 до 1.
Майте на увазі, що особисто я не маю нічого проти людей старших за 80 років. (Це було б неповагою до самого себе, оскільки мені вже 82.) Але, як то кажуть, що занадто, то не здраво, і цей вислів прямо стосується осіб похилого віку. Велика кількість таких людей лягає важким тягарем на загальнонаціональну систему охорони здоров'я, бо вони значно вразливіші до хвороб порівняно з молоддю, особливо до хвороб хронічних, невиліковних, важковиліковних та «дорого» виліковних, таких як серцеві хвороби та деменція. У міру того, як відсоток населення, старшого за 65 років, зростає, збільшується і загальний відсоток пенсіонерів, тоді як кількість людей, що працюють, зменшується. Це означає зменшення кількості молодих працівників, які слугують єдиним ресурсом утримання дедалі більшої кількості пенсіонерів: вони утримують їх або безпосередньо шляхом фінансової допомоги та особистого догляду в сім'ї, або опосередковано через державні пенсії та систему охорони здоров'я літніх людей, що фінансується за рахунок податків, сплачуваних молодшими людьми. Японське співвідношення «працівники/пенсіонери» останнім часом катастрофічно знизилося: з 9 людей, що працюють, на одного пенсіонера в 1965 році до 2,4 на сьогодні, а на 2050 рік це співвідношення може становити 1,3 до 1.
Звісно, можна зауважити, що Японія — не єдина країна з народжуваністю, що стає дедалі нижчою, старіючим населенням та важким суспільним тягарем у вигляді пенсій і систем соціального страхування. Такі самі проблеми притаманні усім країнам розвиненого світу — просто в Японії вони загострилися до краю. Ми, американці, також переймаємося майбутнім недофінансуванням нашої системи соціального забезпечення. В усіх західноєвропейських країнах рівень народжуваності нижчий від рівня відтворення, а в двох із цих країн він навіть менший, ніж в Японії. Але у США та Європі цими проблемами переймаються менше, ніж у Японії, бо ці країни не потрапили в лабети між населенням, що зменшується, і населенням, яке стрімко старіє. Чому? Як їм вдалося уникнути такої халепи?