Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Роль японських жінок на роботі залишається обмеженою, а заробітна платня — низькою. Чим вищий рівень відповідальності, тим більше обмежена їхня роль. Хоча жінки становлять 49 % студентів у японських університетах та 45 % стажерів, університетських викладачів з них лише 14 % (порівняно з 33-44 % в США, Сполученому Королівстві, Німеччині та Франції). Жінками є лише 11 % керівників середньої та старшої ланки, 2 % членів рад директорів, 1 % членів бізнесових виконавчих комітетів і менш ніж 1 % керівників підприємств. За відсотком жінок на всіх цих високих щаблях Японія відстає від основних розвинених країн (за винятком Південної Кореї). В японській політиці також мало жінок, а посаду прем'єр-міністра жінка не обіймала ще жодного разу. Розбіжність в оплаті однакової роботи між жінками та чоловіками є однією з найбільших (поступається лише Південній Кореї та Естонії) серед 35 багатих індустріальних країн. Японській робітниці платять в середньому лише 73 % того, що отримує працівник-чоловік за ту саму роботу порівняно з 85 % в середньому для багатої індустріальної країни (найвищий цей показник у Новій Зеландії — 94 %). Перепонами для жінки, яка працює, є довгий робочий день, спілкування з колегами після роботи, а також проблема догляду за дітьми в тому разі, коли матір спілкується з колегами після роботи, а батька в цей час немає вдома або він не бажає займатися дітьми.
Виховання дітей становить велику проблему для працюючих японських матерів. На папері японське законодавство гарантує жінкам чотиритижневу відпустку до народження дитини та восьмитижневу — після народження; деякі японські чоловіки також мають право на батьківську відпустку за типом материнської; а закон від 1992 року дає обом батькам право на річну неоплачувану відпустку з догляду дітей, якщо вони висловлять таке бажання. На практиці ж фактично всі японські батьки та більшість японських матерів не беруть тих відпусток, на які мають право. Натомість 70 % японок кидають роботу після народження свого первістка, і більшість упродовж багатьох років не виходить на роботу, якщо взагалі виходить. Хоча номінально закон забороняє японському роботодавцю змушувати матір кидати роботу, фактично відбувається саме це — на матерів чиниться тиск. Японки, що працюють, мають мало можливостей організувати догляд за своєю дитиною через брак іммігранток, яким би можна було це доручити у приватному порядку (про це читайте нижче), а також через вкрай малу кількість приватних та державних дитсадків, на відміну, скажімо, від США та країн Скандинавії. Натомість у Японії поширена думка, що матір мусить сидіти дома й доглядати дітей сама, а не ходити на роботу.
Таким чином, перед японськими жінками постає дилема. З одного боку, багато, а, може, і більшість японок воліли б працювати, а також мати дітей і проводити з ними час. З іншого ж боку, компанії витрачають величезні кошти на підготовку працівника, щоб забезпечити його роботою на все життя, і натомість сподіваються, що він працюватиме понаднормові години і не покине своєї роботи аж до виходу на пенсію. Відповідно підприємства неохоче наймають і навчають жінок, бо у жінки може виникнути бажання народити дитину, зникнути бажання працювати понаднормові години, а після народження дитини вона може не повернутися на роботу. Тому зазвичай японські компанії не пропонують жінкам повноцінної роботи на високих посадах, а самі жінки від таких пропозицій (якщо вони надходять) здебільшого відмовляються.
Нинішній японський прем'єр-міністр Сіндзо Абе є консерватором, який раніше не проявляв зацікавленості до жіночих проблем. Однак недавно він змінив свій курс і оголосив, що хоче знайти способи допомоги жінкам, які раніше працювали, повернутися на роботу. Щоправда, багато хто вважає причиною його раптового занепокоєння долею жінок той факт, що населення Японії скорочується, а отже, зменшується й кількість робочої сили (про це піде мова нижче). Половину японського населення загалом і половину університетських випускників зокрема становлять жінки. Тому недостатня зайнятість японок призводить до того, що країна втрачає близько половини свого людського капіталу. Абе запропонував надати жінкам, які працюють, можливість узяти трирічну відпустку з догляду за дитиною з гарантією повернення на колишнє робоче місце, розширити мережу державних дитсадків, а підприємствам виплачувати премії за те, що вони приймають на роботу жінок. Але багато японок, включно з моїми знайомими, які мають університетську освіту і досвід проживання за кордоном, виступають проти пропозиції Сіндзо Абе. Вони підозрюють, що це — ще один хитрий план, розрахований на те, щоб змусити японок сидіти вдома!
Наступною групою пов'язаних із населенням проблем Японії є її низька народжуваність, яка продовжує падати. Японці усвідомлюють серйозність цієї проблеми, але не знають, як її вирішити.
В усіх індустріально розвинених країнах превалює низька народжуваність, демонструючи тенденцію до ще більшого зниження. Однак в Японії вона чи не найнижча у світі: на 1000 осіб щороку народжується 7 немовлят порівняно з 13 у Сполучених Штатах, 19 в середньому по світу та 40 немовлятами в деяких африканських країнах. Ба більше: цей і без того низький рівень народжуваності японців і далі падає. Якщо зробити лінійну екстраполяцію зниження народжуваності протягом останніх років, то можна було б спрогнозувати, що в 2017 році рівень народжуваності впаде до нуля, і з того часу не народиться жодного японця! Зрозуміло, що до такого не дійде, але це ще раз свідчить, що й без того низька японська народжуваність продовжує знижуватися.
Альтернативним способом визначення народжуваності є так званий сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто загальна кількість дітей, народжених середньою жінкою впродовж життя. Для світу в цілому цей показник у середньому становить 2,5 дитини; у країнах «першого світу» з найбільш розвиненими економіками він варіюється від 1,3 до 2,0 (наприклад, 1,9 у США). В Японії цей коефіцієнт становить лише 1,27 дитини й перебуває в нижній частині спектру; Південна Корея та Польща входять до тієї жменьки країн, де цей показник є навіть нижчим. Але середня кількість дітей, яку має народити жінка, щоб кількість населення залишалася стабільною (так званий коефіцієнт відтворення населення), становить трохи більше 2. У Японії, як і в низці країн «першого світу», загальний коефіцієнт народжуваності є нижчим за цей коефіцієнт відтворення. Для інших країн «першого світу» це не є проблемою, бо імміграція підтримує кількість населення на стабільному рівні (й навіть збільшує його), попри низьку фертильність. Однак майже повна відсутність імміграції до Японії означає, що фактично її населення зменшується, про що ми поговоримо нижче.
Частково причина падіння народжуваності в Японії полягає в тому, що останнім часом середній вік одруження в цій країні постійно зростав і нині становить 30 років як для чоловіків, так і для жінок. Це означає скорочення доклімаксного періоду, впродовж якого жінка має здатність вагітніти й народжувати дітей. Іще важливішою причиною є те, що коефіцієнт шлюбності (тобто кількість шлюбів на 1000 осіб щороку) в Японії теж стрімко падає. Можна зауважити, що це відбувається і в більшості інших розвинених країн, не призводячи при цьому до катастрофічного падіння народжуваності на кшталт японського, адже багато дітей народжуються поза шлюбом матерями-одиначками: 40 % всіх новонароджених у США, 50 % у Франції, 66 % в Ісландії. Але ця пом'якшуюча обставина не стосується Японії, де матері-одиначки народжують вкрай малу частку дітей — лише 2 96.
Чому ж японці дедалі частіше не бажають одружуватися й мати дітей? Проведене в Японії опитування виявило кілька причин. Одна з них економічна: значно дешевше та комфортніше залишатися одинаком чи одиначкою і жити вдома з батьками, ніж одружуватися, платити за власне житло і витрачатися на дітей. Заміжжя та материнство може обернутися для японських жінок економічною катастрофою, бо фактично унеможливить або суттєво ускладнить отримання роботи і збереження її за собою. Іще одна причина — свобода, яку дає самотність, і це міркування є особливо важливим для жінок, яким не хочеться брати на свої плечі відповідальність за домівку, виховання дітей, турботу не лише про власних старих батьків, а й про батьків свого чоловіка. Ще одна причина полягає в тому, що багато сучасних японців, як чоловіків, так і жінок у рівній пропорції, вважають одруження «непотрібним» і навіть «шкідливим» для повноцінного життя.