Коротка історія семи вбивств

Месники-расти, всі в білому, пахнуть димом ґанджі та залізом, просякнутим кров’ю. Семеро чоловіків, яким немає чого сказати; семеро чоловіків, один з яких тягне тебе на мотузці крізь чагарник, вгору цим пагорбом, вниз цією долиною, потім знову вгору пагорбом, а з неба на все це байдуже споглядає кривавий місяць. Мене дивує, як їм серед чагарів удається зберігати таку білизну одягу. У трьох із сімох голови обгорнуті білим, як у жінок деяких африканських племен. Ти можеш мене бачити. Сподіваєшся, що я читаю по очах. Я це можу і — їм байдуже що я перевертаюся а моє обличчя ніс і рот забиті брудом а трава тут гірка гірка гірка е-е чорт куди це ми йдемо куди вони мене тягнуть у мене ж усе лице подряпане голова вже схожа на той кривавий місяць місяць теж кровоточить а трава на кожному кроці ріже шкіру а вони все йдуть і йдуть через чагарник ніби з ними нікого й немає бредуть собі куди знають ковзають у повітрі через чагарник а земля тут ніби всіяна лезами. — Однак ти не той, кого я чекаю. Я думав так спочатку, бо вловив на тобі його запах — слабкий, але він був, і я майже вирішив, що це — він, поки не побачив, що це ти. Ще багатьом доведеться постраждати. Ще багатьом доведеться померти.

Тягнучи тебе крізь чагарі, ці люди не співають пісень. Шкіра моя біла, як їхній одяг, але на мені немає одягу. Ти не в силі стримати своїх спроб заволати. Тобі цікаво — я з ними чи ні, можуть вони мене бачити чи ні, і якщо я не реальний, то все це теж не є реальним, і навіть процесія в напрямку смерті — всього лише метафора для опису чогось іще. Хоча слова «метафора» ти ніколи не чув.

Але ти щось маєш — те, чого не маю я. Ти розумієш людей, які тебе забрали. Можливо, після стількох миль, якими тебе протягли, ти відокремив їх: своє «Воно» — від свого «Над-Я»[272]; свій розум, який знав, що ти до цього йдеш, — від свого серця, яке все одно не хоче цього приймати. Ірраціональної частини людини — людини, яка хапається за соломинку і пробує все, щоб лишитися серед живих; це вона, падаючи з балкона, хапалася за повітря і кричала до Бога зробити так, щоб за це повітря можна було зачепитися. У мене немає розуміння чоловіка, який мене вбив. Ти дивишся на мене, і навіть у темряві мені видно, як люто моргають твої червоні очі.

Він ось там. Дивиться на мене і на них. Іде позаду праворуч ліворуч праворуч ліворуч за багато кроків від них і дивиться на них і на мене і на небо ніби кричить або плаче але не говорить з ними допоможи мені допоможи мені поліція вбивство стій не йди ти так ніби не помічаєш крові й ніби ти не є свідком. Не знаю чи є якийсь сенсу тому щоб він цей білий чоловік такий білий що аж-аж щось таке сказав га? Кричи біжи повернися з волиною кричи тікай але не йди просто так і ні я не дивлюся на тебе коли вони тягнуть мене крізь чагарник я впираюся перевертаюся то на бік то на спину але мене все тягнуть крізь ці зарості мої руки зв’язані мотузкою вона пече руки я перевертаюся зі спини на живіт ні на спину ні на бік ні на живіт і бачу двох із них ні троє ні четверо і ми вже на пагорбі може того що мотузка тягне все жорсткіше і від неї мені боляче а білий чоловік дивиться але ось у нього зникає голова хоча мені добре не видно бо тут густі чагарі — о Господи Ісусе як же вона мене ріже — і білий чоловік зникає а тоді повертається ні здається знову без голови але ні вона просто гойдається наче він немає шиї а потім він її якось рукою прилаштовує чи що? Він ставить свою голову на місце і прикручує її Господи Ісусе Господи Ісусе чорт забирай бомбоклат це ж не людина це ж щось схоже на мертве він це робить як живий але його очі неживі а мене волочать крізь чагарі я застрягаю ми зупиняємося я застрягаю ми зупиняємося і двоє підходять до мене але не для того щоб стукнути і ще один ставить мені ногу на бік але теж не для того щоб стукнути і він штовхає щоб я покотився і двоє з них расти з пасмами живими як змії хоча це не змії а більше схоже на дим і вони всі в білому і в обох у лівій руці мачете, ні в правій я хочу сказати — Не рубайте мене, будь ласка, не рубайте мене — а там де мої мізинці на ногах холодно ліворуч ні праворуч моя жінка плаче вона плаче саме зараз і вона знайшла іншого чоловіка який буде дбати про неї от уже довбана шльондра але ні вона плаче і йде до Джосі Вейлза питати — де там мій чоловік? Що ти з ним таке зробив? — Джосі Вейлз бере і її і трахає трахає робить з неї дурну чи дає їй гроші ти чув про це? Моя жінка теж Юда занадто біла людина я теж а раста в білому дає мені стусана і я викочуюсь із чагарів а місяць тепер білий вже більше не кровить а зап’ясток чорт його бери горить мене тягнуть через каміння я проїжджаю по ньому спиною і з мене зриваються штани вони сповзають стій стій роздираються а мене затягують угору на пагорб і прощавайте мої штани за вологою травою білий чоловік кудись пропав мене волочать я стукаюся головою я б’юся об асфальт мене волочать через дорогу зі скреготом стій стій стій гравій в’їдається в дупу гравій в’їдається в спину в’їдається і в’їдається а дупа вже вся мокра, мокра дупа і кров я знаю залізний такий запах від крові білий чоловіче скажи це кров ну скажи вилупку де ти там? Вони тягнуть мене через дорогу знову в чагарі вгору на пагорб Джосі Вейлз я збираюся вбити Джосі Вейлза о Господи Ісусе Господи Ісусе Христе-Боже я не хочу вмирати Отче наш Ісусе я ж не хочу вмирати білий чоловіче повернися до мене заради Христа ні чому ти нічого не кажеш подивися бачиш як кров стікає по моєму обличчю.