Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Не знав Бугай, що вискочить просто на Голуба.
А той, своєю чергою, не відразу втямить, у кого стріляє.
Падати на коліна перед тілом, горювати чи бодай перейматися влучним пострілом у свого Голуб не збирався. Знав Бугая мало, не мав із ним спільних справ, котрі б зв'язували чоловіків міцно. Та й не було в Голуба такої поганої звички — прикипати до когось.
Але не вбитий Бугай напружив і схвилював.
Побачив білу голову Діда — притулився до паркану, смалячи в різні боки короткими чергами. Трохи далі огризався Партизан, встиг забігти за армійський «вілліс», поставлений недалеко від воріт, це був його форпост. Це означало — за кермом полуторки Жора Теплий.
І ватажок має власний погляд на те, як і кому треба вириватися з мишоловки.
Без Діда, Партизана й Голуба на борту.
Вантажівка, розганяючи врізнобіч автоматників, котрі вже сипонули навперейми від складів, прорвалася на невеличкий майданчик. Там розвернулася, вправно, зграбно, майже на місці, на сто вісімдесят градусів — і помчала назад, до виходу. Краєм ока Голуб помітив неподалік «вілліса» два непорушних тіла, тут же прикинув: збиралися, мабуть, сісти в машину, кинутись або на перехват, або в погоню, та кулі зупинили на підході. Один убитий — чи поранений, не розбереш — лежав далі від машини, ближче до виїзду з території, на шляху в полуторки. Праве колесо вантажівки безжально переїхало тіло, праве заднє підскочило.
На втікача посипався град свинцю.
— СТІЙ! — люто заволав Голуб, в останній момент стримавши себе від того, аби почати стріляти в зрадника. — СУКА, ТЕПЛИЙ! СТОЯТИ!
Жора міг не почути криків. Навіть якби зрозумів, що то не вороги наказують зупинитися, а подільники просять допомогти, навряд чи зупинився. Полуторка на виїзді з воріт розвинула максимальну швидкість, протаранивши ліву стулку, яку ззовні відчайдушно намагалися зачинити наспілі міліціонери — так, ніби це могло загальмувати відчайдушний прорив. Від удару стулка злетіла з верхньої петлі. Тих, хто опинився за нею, відкинуло вбік. Вантажівка, хай посічена з усіх боків кулями, помчала геть, зникаючи в темряві.
Та все ж таки корисну справу Жора своєю зрадою зробив. Солдати та міліція на короткий час відволіклися від інших. До того ж були трошки збентежені стрімким, несподіваним опором.
Це дало бандитам зайві секунди фори.
— Прикрий! — гаркнув Дід.
Голуб зрозумів — це до нього.
Відкинув свій автомат, спритно нагнувся, підхопив зброю Бугая. Тут же, в русі, розвернувся, відсікаючи кулями переслідувачів від «вілліса».
Пригинаючись, петляючи зайцем, Дід помчав туди, на бігу перечепився об щось чи просто підвернув ногу — впав, далі пересувався рачки. Негайно оцінивши ситуацію, Голуб розвернувся, підняв автомат.
Два постріли.
Правий прожектор згас.
Ще один.
Осліпнув лівий.
Зі своєї позиції не припиняв бити короткими чергами Партизан, а біла голова Діда вже бовваніла поруч із відкритим автомобілем. Уже зрозумівши, чого той хоче, Голуб, боячись, аби тепер його не кинули тут ці двоє, стрімголов помчав уперед. Перетнув відкриту територію, перевалився через борт «вілліса» ще, здається, до того, як Дід навпомацки розібрався з панеллю керування. Знайшов кнопку стартера. Ввімкнув запалювання й, утримуючи кнопку, запустив мотор.
Поруч із Голубом миттю опинився Партизан. Повалився грудьми на кузов, виставив автомат перед собою, огризнувся. Коли Дід надавив на газ і машина рвонула з місця, їх ззаду труснуло — і Голуб тут же уявив себе в тачанці. Хоча ніколи на ній не їздив. І взагалі, в громадянську війну став безпритульним, прибившись до таких самих злодюжок, як сам.
Хтось із зовнішнього кільця оточення мотнув навперейми.
Капот «вілліса» ударив міліціонера, підкинув догори.
Кулі далі свистіли звідусіль. Машину трусило на вибоїнах. Але вони все одно вирвалися.
Повірити в це Голуб не міг до кінця навіть тоді, коли вони відірвалися від можливої погоні. Ніч довкола стихла, «вілліс» з'їхав із битого шляху на поле. Зробив величезний гак та загальмував десь на околиці. Звідси не виднілося жодних будинків. Хіба якісь старі мури бовваніли попереду.
Перевівши подих, побачив срібне коло місяця над верхівками дерев.
Ліс.
— Приїхали, — сказав Дід, відкинувшись на сидіння. — Десантуємося.
— Чого? Тягла нема? — Партизан випередив Голуба цим запитанням.
— Є. Вони машину шукатимуть, дороги перекриють. Отак підемо далі, — біла голова кивнула на темну лісову стіну.
— Туди?
— Ти ж партизан. Більше нікуди, сам знаєш. Давайте, помагайте обоє, зачепило мене…