Незвичайні пригоди Марко Поло

Повз нього проїжджали коні й мули, віслюки й верблюди з своїми погоничами. Джигіти розтягнулися вздовж усього каравану. Марко спитав одного з них, чи не бачив він капітана Матео. Але джигіт тільки співчутливо знизав плечима. Марко вирішив зачекати. У повітрі хмарами носились мухи й комарі. Марко відмахувався від них канчуком. Кінь неспокійно гарцював на місці.

В цю мить останні верблюди зникли за поворотом. Може, слід повернутись, так і не знайшовши Матео? Вдалині затих стукіт копит і крики погоничів, і раптом запала незвична тиша. Здавалось, рослини припинили свій ріст під убивчим промінням сонця, квіти зів'яли і втратили свої барви, дерева стали схожими на кам'яні колони. І лише всілякий непотріб продовжував жити: мухи, комарі, отруйні павуки, змії.

Де ж дівся капітан Матео?

Караван проходив через гори, в яких жили розбійницькі племена караунасців. До Ормуса звідси було три дні їзди. Батько попереджав його, щоб він був обережним.

— Матео! — гукнув Марко, але його голос потонув в задушливому повітрі. Тоді він пришпорив коня і галопом помчав назад до селища. Раптом його обличчя потемніло від гніву: він побачив біля колодязя Матео серед одягнутих у біле людей, з темнобрунатними обличчями.

Матео саме вмочив у шкіряне відро хустку, витер нею обличчя, потім провів ганчіркою по спині Джульєти. Гнів Марко швидко минув.

— Капітане Матео, — гукнув він, — їдьмо! Караван уже на горі. А то зовсім не доженете його!

— Добре, Марко, що ти тут! — Матео спустив відро в колодязь, знову витяг його вірьовкою нагору, водночас пильно стежачи за людьми, які стояли навколо нього.

— Може, хоч ти поясниш мені, що це за богом прокляті головорізи зібралися біля мене? Не злазь з коня, Марко! Тут щось не так. Ей, ти, чортова борода, а забери-но геть свої смердючі пальці! — сердито крикнув Матео. Один з тих, що в білому, спробував узяти коня Марко за повід. Але Матео схопив його за руку і підтягнув до себе.

— Ану, друже, спокійно, бо полетиш у колодязь! Не злазь із коня, Марко!

Він підштовхнув чоловіка в білій одежі до Джульєти. Той спробував звільнитися, але йому забракло сил вирватись з могутніх рук капітана Матео. Від болю на шиї і на лобі в нього надулися сині жили. Одержавши доброго стусана, він одлетів на кілька кроків. Матео тимчасом не випускав з поля зору й інших. Здавалось, ті не знають, що їм робити з таким велетнем.

Матео знову сів у сідло. В цю мить він почув чиюсь команду. З хижок вискочили озброєні люди і, щось люто вигукуючи, кинулись до колодязя. Повз саме плече Марко просвистів спис. Другий впився в стегно Джульєти. Кобила здибилася і рвонулась на розбійників. Кров цебеніла з її тіла. Раптом її передні ноги підломилися, і вона впала. Матео полетів наперед, однак у ту ж мить схопився з землі і витягнув свого меча.