![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
Макарій з-під поваленого дерева дивився на лігво чаклунів, і серце в нього в’януло. Лігво виглядало нездоланною твердинею. Його збудували на високій горі, з трьох сторін окресленій стрімкими урвищами. На пласкій вершині підносились споруди замку, складеного з однієї кам’яної і двох дерев’яних веж, що їх будівничі поз’єднували частоколами. Перед ними, просто над стрімчаками, натикали високих паль з насадженими на них кінськими, коров’ячими й людськими черепами. Наче неспляча варта, вибілені дощами кістки дивились мертвими очницями на всі сторони світу.
— Ти ж казав, що воно приступне, — прошепотів Макарій гравелеві.
— Я не брехав, — так само пошепки відізвався Михан, що лежав поряд із візантійцем.
— І як ми туди застрибнемо?
— Побачиш, — запевнив гравель й відповз до вкритого вітровалом байраку, де ховалась решта Томирадового загону.
З-за хмар раптом визирнуло свіже весняне сонце, й на лігво чаклунів упали шафранові промені. Вони підкреслили дику красу ребрастих скель, додали сніговим наростам рожевого та блакиті, розфарбували стіни веж у кольори старих пергаментів і слонячої кістки. Навіть на зловісні черепи впали теплі відблиски Хорсового вогню. З пам’яті візантійця виплила читана ним історія про воїнів Олександра Великого, які десь на Сході узяли приступом скельний замок, забравшись на стрімку гору за допомогою мотузяних драбин.
Чи є у хорватів мотузяні драбини?
Візантієць промурмотів охоронну молитву і приєднався до змерзлих товаришів.
Вони терпляче чекали, коли Громовий хребет накриють сутінки. Відтак, за знаком провідника, короткими перебіжками рушили до ущелини, що вела до сусіднього з лігвом плато, хаотично всіяного величезним камінням. Там прийшлось поблукати між закрижанілих кутастих брил, аж поки Михан не вказав на нічим не примітне, заметене снігом місце.
— Треба отут розгребти сніг, а потім пісок, — прошепотів гравель. — Але зробити це треба дуже-дуже тихо.
Томирад кивнув, і гридні взялись за роботу. Зі снігом впорались граючись, а от промерзлий пісок довелось довго вишкрябувати ножами. Врешті-решт з-під нього з’явилась припасована до якогось отвору дошка.
— Виймайте її, — наказав княжич.
Відкрилось гирло вузького лазу.
— Не запалюйте смолоскипів, — порадив гравель.
— Що це за печера? — запитав Волх.
— Підземний хідник, який веде майже до самого лігва, — пояснив Михан. — Колись давно тут жили могутні відьмаки. Вони просвердлили в скелях багато печер й хідників. Гравелі знайшли не всі з них, але знайшли більше, ніж Корвон.
— Невже він не знає про цей лаз? — Волх принюхався до повітря, що виходило з гирла.
— Корвон замешкав у лігві за молодих літ мого батька, а гравелі ходили цими горами від часів незапам’ятних, — нагадав слідопит.
— Я піду першим, — запропонував Цапик.
— Першим піде Волх, — визначив Томирад. — За ним я з джурами, а потім — усі решта. Зорян з Намаром охоронятимуть це гирло.
Над Карпатами визоріла ніч повного місяця. Остання ніч перед Рахманним Великоднем. На вежах чаклунського замку запалили смолоскипи. Їх було утричі більше, аніж зазвичай.
— Що накажете робити, пресвітла пані? — запитав в Арати відьмак з Корвонового почту.
— Готувати Моєму Чоловікові гідну зустріч.
— Себто вести срібноволосу до Брами?
— Серед іншого, — підтвердила нова владичиця Громового хребта. — А ще побожно читайте молитви та співайте ті гімни, у яких прославляється Трилика.
— Буде виконано, — шанобливо вклонився гремівник й залишив ритуальну залу.
Арата зважила в руці зв’язку ключів, яку вона зняла з пояса Корвона. Потім рушила до окованих залізом дверей. Один з химерно закручених залізних стрижнів відчинив замок. В печері громадились скарби Громового хребта. Золоті й срібні монети насипали просто у дерев’яні миски. В шкатулках знайшлись золоті ланцюги, персні, лали та смарагди. Арата байдужо перебрала дорогоцінні речі. Раптом під руку войовниці потрапила золота прикраса, майстерно зроблена у вигляді опецькуватої рибини зі смарагдовими очима.
Суринга. Маленька подоба Сонячної Риби. Войовниця згадала те спекотне літо, коли їй випало супроводжувати жрецьку процесію, що доправляла живе втілення Риби до Кам’яного кургану. Таке паломництво боги заповідали робити кожні дванадцять років. Виловлену в морі величезну рибину везли у наповненій морською водою гранітній ванні. Від південного сонця її захищав шкіряний балдахін. Вісімнадцять коней тягнули степовою дорогою багатоколісний повіз. За ним йшли жерці, несли на палях блискучі мідні диски й співали священні гімни на честь Синього Неба, Сура та всіх його аватар. Вожді степовиків під’їжджали до процесії, спішувались й шанобливо вклякали перед втіленням Сонячної Риби. Серед них був могутній богатир з угрів. Молодий, з гнучким тілом і вусами, чорними, як панцир хлібної жужелиці. Він сподобався Араті. Дуже сподобався. Якби не була нареченою бога, то віддала б йому свою цноту.